Увесь Козятин ходив дивитися на його афіші

• Кінотеатр «Мир», який колись працював у місті, свого часу збирав повні зали.
• Не одне покоління козятинчан проводило тут своє дозвілля, а індійські фільми користувалися найбільшою популярністю.
• Афіші до них та інших стрічок, що транслювалися у «Мирі», створював козятинчанин Анатолій Левандовський. Розповідаємо про талановитого земляка і його роботу

У середу, 8 березня, минув 61 рік від дня, коли у Козятині відкрили кінотеатр «Мир». І хоча кіно тут уже давно не демонструють, бо зараз споруда функціонує як міський будинок культури, але і зараз чимало місцевих називають його кінотеатром. На той час, коли «Мир» тільки почав працювати, він був обладнаний за останнім словом техніки: великий екран, на якому транслювалися стрічки, простора зала на 620 місць. Це був той заклад, де козятинчани проводили своє дозвілля.

— Кінотеатр був сучасний та великий, — згадує козятинчанка Тетяна. — При вході завжди стояла білетер, яка перевіряла квитки. У фойє розміщувався ресторанний буфет, згодом, праворуч під стіною, поставили й ігрові автомати. Ліворуч були каси. Віконця виходили на вулицю, тому квитки купували, не заходячи всередину. На стінах фойє завжди висіли кадри з фільму, який транслюється. Це були чорно-білі фотографії. А на другому поверсі була апаратна, звідки проєкція з кіноплівки транслювалась на кіноекран.

Дар від природи

Тетяні пощастило бачити кухню кінотеатру зсередини. Її тато, Анатолій Левандовський працював у «Мирі». Саме від його роботи залежало, чи прийдуть до кінотеатру глядачі — він створював афіші.

— Батько малював із дитинства, — розповідає Тетяна. — Хоча не мав художньої освіти. Це було у нього від природи. У нього всі підручники з історії були розмальовані. Він там малював воїнів зі списами та мечами. Все собі ілюстрував. Дуже любив читати. У нього була багата уява. Він все міг пояснити, будь-яке слово, яке у нього запитаєш.

До кінотеатру Анатолій потрапив наприкінці 1970-их років. До цього він працював у побуткомбінаті, що ще донедавна був на вулиці Незалежності. Як молодого художника чоловіка покликали в «Мир». Тетяна частенько навідувалася до тата на роботу.

— На першому поверсі кінотеатру праворуч від входу є два кабінети, — продовжує козятинчанка. — Першим був кабінет директора, Петра Карпчука. Я називала його просто дядько Петро. А другий кабінет був татовий. Там завжди влітку були відчинені вікна і зовні можна було бачити, що він робить. Багато хто зазирав через вікно і якщо тато на місці, заходив. У майстерні у нього був довгий стіл, який стояв під вікном. Весь заставлений фарбами та пензлями. Ще у нього була спеціальна банка з розчином, в якому він мив пензлі, а потім витирав їх ганчіркою. У нього завжди акуратно все було — широкі пензлі, середні, тоненькі. Все було під рукою. Тато завжди любив порядок, у всьому. Він був дуже охайний.

Створював на полотні справжні мінішедеври

Робочих афіш було декілька. Коли треба було зробити анонс нового фільму чи мультфільму, з афіші змивали фарбу і використовували повторно. На самому кінотеатрі висіли дві великі афіші. На одній була інформація про те, яке кіно показують зараз, на другій — що показуватимуть згодом. Великі афіші висіли також біля автостанції та на ПРБ. У центрі міста було декілька невеликих афіш, схожих на сучасні рекламні щити. На менших афішах зазвичай був переважно текст. На великих — не лише текст, а й малюнок. Із ними доводилося добряче погратися.

— Коли демонструвались індійські фільми, треба було намалювати гарну афішу, — продовжує Тетяна. — Стандартно для фільму була одна велика афіша, а для індійських фільмів афіша складалася з двох великих. У тата була картинка-оригінал, з якої він перемальовував. Там був сюжет із фільму. Тато розкреслював афішу на квадрати і переносив малюнок на полотно. Спочатку олівцем, потім вже фарбами. У нього було натхнення. Він не просто копіював зображення, а оживляв його. Додавав свої деталі. Звісно, він не міг відхилятися від оригіналу. Тоді ж за часів Радянського Союзу все чітко було, він притримувався стандартів. І ще на афіші треба було гарно написати. Пам’ятаю, тато спочатку літери каліграфічно писав, потім їх підводив. Спочатку брав широкий пензель, потім — тоненький і виводив кожну літеру. По-різному він завжди їх робив. Тому багато хто приходив просто подивитися на афіші. Я ніколи не дивилася, тому що я їх бачила ще до того, як їх показували на загал.

Глядачі сиділи навіть на сходах

Тетяна приходила до кінотеатру не лише подивитися на те, як батько малює. Малою дитиною вона обожнювала дивитися у «Мирі» мультики. І не одна вона. Кінотеатр був справжнім осередком дозвілля, адже такого різноманіття фільмів і передач, які зараз транслюються на наших телеканалах, на той час не було.

— У неділю в кінотеатрі завжди показували мультики, — згадує жінка. — Я любила на них ходити. А коли індійські фільми були, завжди стояли черги до каси. Інколи при великих напливах глядачі погоджувались сидіти на сходах кінозалу, щоб подивитися, фільм,тому що усі місця були продані. Напевно на той час нам бракувало яскравих барв, тому індійські фільми були такі популярні.

►Анатолій Левандовський (праворуч) разом із директором кінотеатру Петром Карпчуком (ліворуч) та бухгалтером кінотеатру у фойє «Миру». На стіні — кадри зі стрічок, які транслювалися у 1982 році

►Колектив кінотеатру «Мир». Дата зйомки — 1989 рік. Фото з домашнього архіву родини Левандовських

Та із плином часу все змінилося. У прокаті на відеокасетах з’явилися закордонні стрічки і фільми стали транслювати у відеосалонах. Так кінотеатр «Мир» і почав занепадати, поки не зачинився зовсім. Анатолій Левандовський пропрацював там до кінця 80-х років, а потім змінив напрямок роботи — їздив у різні куточки України та оформляв церкви.

— Мама завжди казала, що татові дуже хотілося писати картини, але на це у нього не було часу, — підсумовує Тетяна. — Вдома він побудував собі майстерню. Планував, коли вийде на пенсію, малювати. Але він помер дуже рано: коли йому було 50 років.

 

Читайте також:

Козятинчани, які увійшли в історію України

Нашому ПРБ виповнюється 65 років

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.