«Я щаслива жінка, тому що на своєму місці»
- Творча особистість. Козятинчанка Світлана Гуменюк, яка вже не один десяток років є керівником творчого гуртка, виборола перемогу на Міжнародному конкурсі «Талант року».
- Поспілкувалися з майстринею і дізналися, з чого починався її творчий шлях, де бере натхнення та яку роль у перемозі зіграв… звичайний березовий віник
Світлана Гуменюк змалечку любила щось власноруч створювати. Не важливо чи клеїти, чи ліпити, чи вирізати. Жила і зростала вона у п’ятиповерхівці, навпроти центру творчості, який раніше називався «Будинком піонерів». Тож усі гуртки декоративно-прикладного напрямку були їй до душі.
— І до Софії Іларіонівни ходила, і до Наталії Павлівни, і до Олександра Никитюка (відомого козятинського і вінницького художника), — ділиться спогадами Світлана Гуменюк. — Саме завдячуючи цим педагогам я маю тепер свою улюблену роботу. Вони прищепили мені оцю любов до творчості, до мистецтва. Я ходила на танці, на співи, але це не моє. А на цих гуртках я просто днювала і ночувала.
Хоч мама Світлани Гуменюк за професією й економіст, але у вільний від роботи час любила шити. Вдома була швейна машинка, і пошити якийсь чи фартушок, чи косинку, чи спідничку мама могла. А Світлана завжди це бачила і з часом сама стала захоплюватися. У нагоді став гурток шиття.
— У дев’ятому класі я вже могла собі пошити легкий одяг, вишивала щось там, в’язала, тож після закінчення дев’ятого класу вступила до Корсунь-Шевченківського педагогічного училища, — каже Світлана. — Навчалася за спеціальністю «Вчитель обслуговуючої праці».
В училищі Світлана провчилася чотири роки. Була на практиці в четвертій школі. Саме тоді і зрозуміла — хоче бути або вчителем праці, або щось пов'язане з цією професією.
— Так як в школі не було місць, я прийшла у Будинок піонерів. Це був 94-ий рік. І ось, у серпні цього року вже буде 30 років, як я тут працюю, — розповідає Світлана.
Спочатку її взяли в туристично-краєзнавчий відділ, вести гурток народознавства. Це виявилося для неї не простим випробуванням.
— Боже, я і плакала, і все таке, — пригадує жінка. — Говорила: «Я хочу щось ліпити-клеїти, малювати, а не збирати горщики, десь їздити по селах». Я це все, звісно, могла робити, в мене був диплом, але ближче мені те, чим я займаюся зараз. Згодом, я вже точно не пам’ятаю, чи хтось у декретну відпустку пішов, чи хтось переїхав і звільнилася ставка. Мені дали декоративно-прикладне мистецтво. І все… Спочатку гурток називався «Природа і фантазія», потім я вела «М'яку іграшку». Розумієте, я двічі була в декреті і коли виходиш — вже якісь зміни. Але мені було цікаво пробувати, це мій досвід.
У хід іде і кава, і корки, і навіть фоаміран
Славнозвісний «Сувенір» Світлана очолює вже з 15 років. Наразі майстриня веде чотири групи дітей. Це більше 50 осіб. Кожна група відвідує заняття двічі на тиждень. Навчають три роки, майже кожен місяць змінюється розділ. Починають працювати з натуральними матеріалами. Це мішковина, джутовий шпагат, кава, корки. Є розділ, який всі люблять — «Новорічна майстерня». Там фантазії є де розгулятися — від гірлянд, листівок до ялинок, різні іграшки.
— Зараз, наприклад, ми працюємо з солоним тістом, — каже Світлана. — Це дуже гарно розвиває моторику. Ми його і катаємо, і сушимо, і фарбуємо, і лакуємо. Дітям це цікаво. Також працюємо з текстильними матеріалами. Однією з найулюбленіших технік є робота з фоаміраном. Це така еластична спінена гума, яка змінює форму при нагріванні. Робимо ми і до Великодня різні вироби. Заключний етап — створення картин, композицій до різних виставок, конкурсів.
Світлана пишається своїми талановитими вихованцями, каже, що їх численні перемоги у конкурсах її надихають.
— У мене є дівчинка — Ярослава Поліщук. Вона в цьому році отримує стипендію міського голови, — розповідає Світлана. — Раніше мої вихованці їздили в Артек, їм давали путівки за досягнення. Ось і Марія Титар вже має дві перемоги, в минулому і вже в цьому. У нас дуже багато творчих дітей.
У нагоді став… березовий віник
Нещодавно Світлана перемогла у міжнародному конкурсі. Запитали, як вона робила свою роботу, де брала матеріал та скільки пішло на це часу.
— Я — керівник гуртка-методист і потрібно постійно робити розробки, бути активними, — каже Світлана. — Кожні п'ять років ми підвищуємо кваліфікацію, хоча в мене вже і немає куди. В минулому році я робила янголів на Всеукраїнський конкурс. Вони також зайняли перше місце. У мене є дуже гарні гноми, такі високі скандинавські на тоненьких ніжках. А цей конкурс — Міжнародний, «Талант року». Загалом, для мене як для керівника, він третій. Була новорічна тематика, вона мені дуже близька, можливо тому що народилася взимку.
Просто зробити ялинку — не цікаво. Та і не в Світланиному це стилі. Вирішила фантазувати. У нагоді став березовий віник, який придбали з чоловіком, коли їхали зі столиці.
— Знаєте, такі віники великі, замітати подвір'я, — пояснює Світлана. — Я дивлюсь на нього і кажу: «Слухай, мені треба один», на що почула: «Навіщо?». Ну знаєте, я вдома завжди щось майструю. Приходжу вечорами, треба підготуватися до уроку, тому в мене там все, що хочеш — всі ці клейові пістолети, набори, інструменти. Це благо, що свій приватний будинок, не квартира. Є куди складати. Так от, я крутила цей віник і думала, що ж таке хочеться. І ось вийшла ялинка.
Загалом на композицію пішло десь чотири добрих вечори. Світлана — «сова» і може цілу ніч щось робити і не спати. Каже, що коли береться за роботу, то не відчуває часу. Буде робити з вечора цілу ніч, поки не побачить результат.
Як робила переможну ялинку? Спочатку майстриня зафіксувала всі гілочки на конус, потім залила у форму, щоб вона закріпилася, підсохла. Далі вже пофарбувала і задекорувала. Що стосується деталей, то є такі, що жінка купує, а є й такі, які робить власноруч, наприклад, квіти.
Але загалом Світлана не дуже активний учасник конкурсів. У минулому році її відзначили ІІ премією міського голови. Це стало стимулом працювати ще краще, не зупинятися, а йти вперед. Також виграли грант «Ми вінничани» і отримали на розвиток гуртка 9,5 тисячі гривень. Але найбільша її гордість — подяки за перемоги її вихованців. І таких у неї дуже багато.
Жінка-свято
А в цьому році Світлана опанувала новий для неї вид занять — майстер-клас, на який її вмовили колеги. Робили теж ялинки. Ініціативу проявили шість осіб, закупили матеріали, все пофарбували. І тепер у колег є свої чарівні ялиночки. Ще просять майстер-класи до Великодня. Тож треба думати і над цим.
Світлана каже, що втоми немає, бо від роботи має лише позитивну енергетику.
— Для кожної жінки, якщо вона отримує задоволення від роботи, це великий плюс, — говорить Світлана. — Можу сказати, що я щаслива жінка, тому що я на своєму місці і поки я це роблю, це можу — я цим живу. Мені пропонували змінити роботу, піти в школу, в мене є вища освіта, бо ще закінчила Вінницький педагогічний університет. Але мені подобається бути керівником гуртка. Мої всі кажуть: «Ну коли закінчиться ця ліпанина». А як кажу — ніколи (сміється — прим. авт).
До речі, діти Світлани теж виросли в Центрі творчості. Донька стала флористом, син — агрономом, хоча в дитинстві умів теж і шити, і вишивати.
— Я просто дітям не боялась давати голки з ножицями, — пригадує майстриня. — Нарву горобини, дам циганську голку і все, дитину не чути. Сидить собі і по бубці населяє пів дня.
Під час розмови помітили — про роботу, про дітей, про вироби Світлана може говорити годинами. Це її життя, її захоплення. А ще окрім гуртка Світлан паралельно створює фотозони до будь-яких подій.
— Я — жінка-свято. Отак і працюємо.
Читайте:
Вихованки гуртка «Сувенір» перемогли у Всеукраїнському творчому конкурсі
Співоча козятинчанка Вікторія Бондарчук підкорює не лише Україну, а й Європу
Його будував увесь Козятинський район — історія створення ЦДЮТ
Самгородоцький поет та майстер по дереву Дмитро Мальований взяв Гран-прі у міжнародному конкурсі
Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.
Галина Бех
Наташа Мельничук
Світлана Кулик
Лика Семчук