Переселенка з Генічеська викладає живопис у музичній школі

• Художниця Анжела Коренкова мусила покинути рідну домівку через російських окупантів, які зайшли на Херсонщину в перші дні повномастабного вторгнення.
• Спочатку вона подалася до Кривого Рогу, а десять місяців тому потрапила до Козятина.
• Тут мисткиня одразу стала частиною творчої спільноти міста і знайшла роботу

Анжела Коренкова — професійна художниця. Ми не раз знайомили з її роботами наших читачів, адже мисткиня брала участь у багатьох благодійних творчих проєктах — вона писала картину на пленері «Подільська лаванда», що відбувався на підтримку ЗСУ, створила величезну витинанку для виставки «Різдвяна витинанка», експонувала свої полотна не тільки у Козятині, а й столиці та інших містах.

Анжела Коренкова працює з олійними фарбами, акрилом, аквареллю, пише картини лінерами (це різнокольорові ручки з тонким стрижнем), є у неї й графіка. Мисткині подобається змішана техніка, коли компонуються різні стилі в одній картині, наприклад, кольорові олівці і чорні лінії, або акварель та чорна ручка. Займається творчістю Анжела з раннього дитинства. Їй завжди найбільше подобалося малювати.

— Малою я розмірковувала над тим, ким буду і коли потрапила до школи й побачила першу вчительку, яка ходила на каблучках, я подумала — хочу бути вчителем, або художником, а вийшло так, що поєднала усе, — розповідає Анжела Коренкова. — Тепер я і художник, і вчитель.

Анжела народилася і виросла у Генічеську, що на Херсонщині. Її знайомство з живописом почалося у місцевій образотворчій студії, де їй пощастило потрапити на уроки відомого художника, який дав потрібну базу. Після закінчення школи мисткиня вступила до Одеського південноукраїнського національного педагогічного університету імені Ушинського, де поєднала опанування живопису із навчанням педагогіки.

— Мене вразила сама Одеса, — згадує Анжела. — Генічеськ — таке ж маленьке місто як і Козятин і коли я приїхала до Одеси, у мене аж дихання перехопило: все таке широке, сонячне, стільки людей, але вони навчилися легко спілкуватися. Там стільки національностей! Туди стікалося дуже багато людей з різних областей і всі настільки відкриті. Навіть в університеті викладачі не просто проводили лекції, а й цікавилися, як у нас справи.

Після випуску з університету Анжела повернулася до рідного Генічеська і почала викладати в образотворчій студії у Палаці дітей та юнацтва. Там пропрацювала більше двадцяти років. За цей час її студія виросла в зразковий художній колектив. Художниця каже — був такий період, що на студію ходило 90 дітей. Доводилося працювати шість днів на тиждень, аби охопити таку велику кількість бажаючих опанувати живопис.

— Мені подобається бачити як діти отримують результат своєї роботи, як вони ростуть, — продовжує мисткиня. — Ти не тільки ділишся з ними своїми навичками, технікою, а й співпрацюєш. Це неймовірне задоволення, коли виростає дитина і стає художником. Мені часто казали, що я давала їм багато творчої свободи. На мою думку, у творчості не повинно бути жорстких рамок чи штампів. Дитина повинна себе проявляти, знаючи, як це правильно зробити. І тоді вона починає кайфувати.

Чимало учнів Анжели вирішили також пов’язати своє життя з живописом і продовжили навчання. Все йшло своєю чергою, допоки не настало 24 лютого 2024 року, коли росія почала повномасштабне вторгнення на територію України. Генічеськ став одним із міст, куди окупанти зайшли першими. Російські військові в балаклавах, військові літаки, що пролітають настільки низько над головами людей, що ледь не торкаються дахів будинків — залишатися у рідному місті за таких умов було неможливо.

— Із Генічеська ми з донькою виїхали в Кривий Ріг, це Дніпропетровська область, — продовжує Анжела. — Я вважала, що це не так далеко до моєї рідної Херсонщини, але там близько до лінії фронту, Кривий Ріг часто обстрілювали, постійно була тривога і ми постійно були в напрузі.

Проживши в Кривому Розі декілька місяців, Анжела вирішила їхати далі. На сайті, який допомагає переселенцям знайти безкоштовне житло, побачила оголошення про два помешкання — одне у Львівській області, інше — на Вінниччині. Вибір впав на Вінницьку область. Так Анжела і потрапила до Козятина. Хоча переконана, що нічого випадкового не буває.

У нашому місті мисткиня вже десять місяців. За декілька тижнів після переїзду вона взяла участь у першому творчому проєкті, а згодом знайшла і роботу — Анжела викладає живопис у музичній школі. Вона проводить не лише традиційні заняття в класі, а й практикує пленерну роботу. Це коли діти разом із викладачем виходять на вулицю та пишуть картини з натури під відкритим небом.

— Для учнів це диво, — ділиться Анжела. — Спочатку вони навіть не розуміють, що робити з багатством кольорів, бо світить світло і все виглядає по-іншому і кольори потрібно змішувати інакше. Якщо буде більше такої нестандартної практичної роботи, учні будуть більше вміти. Тим паче, дітям зараз цікаво постійно пізнавати нове. Я себе згадую в університеті. Нам ставили постановки. Наприклад, фарбували лампочки в червоний і ставили на червоне освітлення червоні предмети і не червоні. Ми дивилися, що з ними відбувається. Чи садили натуру і поруч вивішували яскраве драпування. Звичайно, половина обличчя буде того ж кольору, що й драпування.

Учні Анжели вже брали участь у різних конкурсах. Розвивається і вона сама — з дня на день її мають прийняти до Національної спілки художників — поділилася з нами секретом мисткиня.

Читайте також:

«Ми їхали, а скрізь були вогні і все тріщало»

Тікали від ворожих танків і бомб у Харкові і почали нове життя в Козятині

«Місцеві мешканці мене надихнули». Харків’янка Анна знайшла прихисток у Козятині

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.