Пам’яті отця Олександра Бойка

30 вересня виповнилося б 100 років відданому служителю Церкви, людині надзвичайно світлої душі і нелегкої долі - отцю Олександру Бойку. Християнська мудрість, скромність, духовність зробили Олександра Трифоновича моральним авторитетом нашого міста ще за життя.  

Усі, кому пощастило спілкуватися з отцем Олександром, і я в тому числі, пам’ятають його щиросердність, уміння розрадити і дати християнські настанови. З любов’ю і повагою до нього ставилися не тільки прихожани, а й ті, хто переступав поріг церкви в кращому разі  раз на рік – на Великдень.

Народився отець Олександр напередодні революції – 30 вересня 1917 року. Люди старшого покоління пам’ятають радянську політику щодо церкви: виховання атеїстичного світогляду, знищення церков, переслідування духовенства. Саме в ті часи за сприяння двох священиків з родини – єпископа Якова та ігумена Авраамія – юний Олександр зробив доленосний вибір: присвятити себе служінню Богу і людям.У 1941 році отець Олександр Бойко (на той час вже диякон) прибув до Києва. У скрутний для країни час молодий священнослужитель доклав чимало зусиль для налагодження церковного життя столиці, зокрема  допомагав у підготовці до відкриття Володимирського собору та перенесення до нього віднайдених мощів святої великомучениці Варвари.

У 1942 році у відновленому Михайлівському монастирі єпископ Пантелеімон висвятив диякона Олександра у сан священика.

Протягом усього життя Олександр Трифонович з незаперечною християнською гідністю дотримувався настанови, почутої від владики Пантелеімона під час рукопокладення: «Хто твій народ? Національних розбіжностей його не шукай. Вони всі разом тут жили. Їхні діди і прадіди жили на цій землі, і ти завжди будь з ними. ЖИВИ ТАК, ЯК ЖИВЕ ТВІЙ НАРОД».

Саме так, разом з народом, несучи людям віру в Господа Бога, отець Олександр  пройшов через німецьку окупацію, арешт гестапо. Чудесним чином уникнувши депортації в Німеччину, священик став настоятелем храму в Якушинцях. А з 1950 року отець Олександр отримав  благословення служити в Козятині. Увесь цей час поряд з ним, розділяючи горе і радість, була вірна дружина – матушка Валентина. Їх взірцевий шлюб, освячений справжньою християнською любов’ю, тривав довгих сімдесят років. І дітей своїх вони виховували в дусі християнських чеснот. Як згадує молодший син отця Олександра Валерій, батьки завжди наставляли: «Будьте чесними і порядними людьми. Живіть по заповідях Божих і старайтеся бути гідними високого звання «християнин».

На думку багатьох городян, що знали і пам’ятають отця Олександра, у нього було дві якості, поєднання яких робить його надзвичайною особистістю. З однієї сторони, він представник духовенства, якому довелося нести нелегку ношу збереження і утвердження віри в часи ідеології атеїзму, з іншої – це людина з незаплямованою репутацією.

У переддень сторіччя з дня народження отця Олександра висловлюю глибоку шану цій світлій людині, справжньому подвижнику, який сміливо ніс людям слово Господнє і залишив яскравий слід в історії нашого міста.

Олександр ГВЕЛЕСІАНІ, міський голова І-ІV та VІ скликань

На фото: В центрі Олександр Трифонович Бойко, над ним Валентина Федорівна - матушка, поруч із священиками: Владикою Симоном, о. Павлом, О. Георгієм, О. Сергієм, о. Самсоном. 1957 р. м. Козятин. Другий день престольного свята Троїці (фото з міського музею історії міста)

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.