Память

Час не минає, а летить…

Комусь дитинство часто сниться…

Життя - лише коротка мить.

Життя - найбільша таємниця.

Хоч до зими ще йти і йти,

Сніг замете стежки на завтра,

Час роздивлятися сліди -

Усі досягнення, всі втрати.

А чим виміряти слід, який залишає людина на землі? Виміру, зазвичай, піддається життя тих, хто за прогресією творить музику, пише книги, зводить будинки, вирощує сади… А чим оціните спадок учителя? Кількістю прожитих років? Професійністю? Життєвою позицією? Кількістю випускників?

Це все теж критерії виміру вчительського буття.

Проте, є ще, мабуть, найголовніший з усіх -  пам’ять колишніх учнів, які продовжують справу свого вчителя. Справу свого вчителя!

Ці роздуми навіяні потребою серця висловити вдячність вчителям школи №5, які були уособленням особливого учительського сподвижництва. Це - директор школи Соломон Євсеєвич Куперштейн, Ганна Марківна - його дружина історик, вчителі Надія Григорівна Демчук, Микола Павлович Іваненко - вчитель фізики, Галина Тимофіївна Колесник, Неля Нікандровна Божетарнік — вчитель малювання та багато інших.

Понад чверть віку засівали вони розумним, вічним, добрим зерном освітянський лан у Козятинській школі №5. Зоряний час у їх творчих біографіях припадає на 60-70-80 роки, як професійного і творчого злету, так і розквіту педагогічного таланту.

У 1953-54 роках отримали золоті медалі 300 випускників і далі за роками багато з них вступили до вищих навчальних закладів на бюджетну форму навчання. А фундатори колосистої педагогічної ниви належали до тих учителів, які були справді коштовним скарбом держави. Адже вони докладали зусиль, аби школа ставала для учнів другою домівкою в атмосфері любові. Низький уклін педагогам - ветеранам Василю Семеновичу Демчуку (вчитель праці), Леокадії Антонівні Госпіній (викл. російської мови), які працюють нині, а також Галині Тимофіївні Колесник (викладач німецької мови), якій нещодавно виповнилося 90 років.

Високою вимогливістю до себе, зосередженістю й дисциплінованістю, високою внутрішньою культурою й відданістю справі, щирою любов’ю до дітей і вболівання за їхню долю Галина Гаврилівна Грабчак (вчитель математики) залишила світлий спогад про себе в пам’яті колишніх випускників. І кожен з них поніс у життя частинку її світлого розуму і щирої душі. Галина Гаврилівна працювала завжди натхненно, присвячувала вихованцям не лише “оплачувані” години, а й той час, який справедливо могла б витрачати на власну родину, двох донечок - учениць школи №5, домашні справи. До речі, Тетяна і Валентина закінчили школу з золотими медалями. Вони фахівці своєї справи, а Тетяна Петрівна обрала найгуманніший фах лікаря-окуліста, щоб дарувати світло і радість життя пацієнтам.

Тож щасливій учительській долі Галині Гаврилівні Грабчак можна вклонитись від серця, бо її сяючі очі, як дзеркало широкої і доброї душі відкрите, завжди усміхнене обличчя, на якому доброта, завжди виринатимуть у пам’яті вихованців, як тільки спогад переноситиме їх на Берег Дитинства.

У цьому році влітку, в день пам’яті Галини Гаврилівні Грабчак, ми з Надією Кривенковою (шкільною подругою, яка є вчителькою математики) принесли до берега вічного спокою її душі букети айстр, троянд і свою скорботу… Та немає букета дорожчого, ніж той, що зібраний із нев’янучої пламінкової любові вдячності й світлої пам’яті живих. Галина Гаврилівна його заслужила.

Хай печаль буде світлою, а пам’ять - Вічною!

З Ювілеєм Рідна Школа!

Скільки тисяч хлопців і дівчат.

Вийшло з стін її дверей.

П’ята школа відзначає свій 65-річний Ювілей.

У святковому вбранні вона — класи, коридори, і фойє,

А в дворі берізки, мов весна, око завжди радують.

Хай зростає світ наших устремлінь.

Ми сьогодні горді, як ніколи,

Раді за майбутнє покоління,

Що закінчить нашу п’яту школу.

Галина Козаченко-Світловська, шанувальник творчості педагогів

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.