«На наших уроках ми глибинно проживаємо життя»

• Cвою професію Оксана Брухаль з Козятина обрала ще з дитинства — бути вчителем початкових класів. І ось вона вже три десятиліття відкриває світ знань для найменших козятинців. Історія педагогині за покликанням

До Дня вчителя, який традиційно відзначають у першу неділю жовтня, хочемо познайомити наших читачів з Оксаною Брухаль — учителькою початкових класів Козятинського ліцею №5, яка присвятила педагогічній професії понад тридцять років свого життя. 

Здійснилася дитяча мрія

Оксана Брухаль — козятинчанка. Навчалася у своїй рідній п’ятій школі, до якої згодом повернулася вчителювати. Має вищу педагогічну освіту: закінчила Вінницький державний педагогічний інститут (зараз університет) імені Михайла Коцюбинського.

— Моя мама була вчителькою початкових класів. І саме вона прищепила мені ту любов до дітей, яку я маю й сьогодні, — розповідає Оксана Брухаль. — Я дуже мріяла стати вчителькою саме початкових класів — і моя мрія здійснилася.

Учительська стежина Оксани Едуардівни розпочалася у 1995 році. За цей час вона навчила сотні дітей — і кожне покоління залишало у її серці особливі спогади. Сьогодні вона з усмішкою зауважує, що час промайнув непомітно, адже до неї у клас уже приходять діти її колишніх учнів. Та скільки б років не минуло, вчителька й досі пам’ятає свій перший урок. Пам’ятає хвилювання, з яким переступила поріг класу, перші дитячі погляди, перші слова. За цим хвилюванням уже тоді ховалася любов до дітей і внутрішня впевненість у тому, що все неодмінно вдасться.

 — Зараз у мене другий клас, у якому навчається 17 діток, 17 маленьких дослідників. Клас невеликий — це вперше за мою педагогічну діяльність. Але є можливість біля кожного більше пританцювати, прихилитися, приділити більше часу, уваги й тепла, — додає вчителька.

Було важко, але довелося вчитися

 — Ви розпочинали в 90-роках, зараз 2000-ні, чи змінилася освітня система, чи змінилися реалії? Як справляєтесь? — запитали в Оксани Едуардівни.

 — Учитель — це людина, яка постійно повинна змінюватися, розвиватися, вчитися новому та шукати шляхи подолання будь-яких перешкод, — розповідає Оксана Брухаль. — Було важко, особливо на початку, але довелося вчитися. Я добре пам’ятаю перші виклики дистанційного навчання. Тоді я зверталася по допомогу до своїх дітей. Вони мене підзарядили, надихнули, дали в руки необхідні інструменти й сказали: «Мамо, працюй». Я їм за це дуже вдячна. Так складається, що на моєму професійному шляху завжди зустрічаються відповідальні, доброзичливі батьки. Вони підтримують мої ідеї та готові разом їх втілювати. І дистанційне навчання теж стало для нас таким викликом. Ми разом змогли перелаштуватися, підтримати одне одного й продовжити працювати.

— Чи вдається і як втримувати увагу маленьких діток на онлайн-уроках, зібрати їх докупки та зацікавити?

— Це, мабуть, один із найбільших викликів для вчителя — втримати увагу маленьких дітей, особливо коли вони навчаються онлайн. Але я переконалася, якщо дитині цікаво, вона обов’язково долучиться. На онлайн-уроках намагаюся змінювати види діяльності, додавати руханки, цікаві завдання, різні сюрпризи. Ми з дітками знаходимо час  і повеселитися, і пожартувати, і попрацювати. Дуже важливо бачити кожну дитину навіть через екран, звернутися особисто, похвалити, підтримати, запитати її думку. Коли дитина відчуває, що її бачать і чують, їй захочеться бути на уроці.

«На уроках проживаємо життя»

Якщо є вільна хвилинка, пані Оксана полюбляє вишивати, створює бісером картини. Але зізнається, робить це нечасто, адже не вистачає часу.

— Розуміємо, що ні зупинити, ні пришвидшити, ні розтягнути чи поставити на паузу час ми не можемо, тому шукаємо можливість, щоб прожити його з користю. Якраз зараз на уроках ми вивчаємо таку цікаву тему, як «Тайм-менеджмент», і я разом з дітками теж вчуся керувати своїм часом. У цьому році батьки підтримали ідею навчатися за новим освітнім проєктом «Освіта. Діти. Майбутнє», завдяки якому на наших уроках ми глибинно проживаємо життя.

Якщо говорити більш детально про цей освітній проєкт, то, за словами вчительки, у ньому всі предмети інтегровані та пов'язані між собою. Тобто навколо одного проблемного питання, провокації, учні разом з вчителем працюють впродовж дня на всіх уроках.

— Це дуже цікаво, ми вчимося планувати свій тиждень, запускаємо тижневі челенджі, рефлексуємо у кінці дня, підбиваємо підсумки взаємодії у кінці тижня, — розповідає Оксана Брухаль. — Майже місяць пройшов, як ми працюємо за цим проєктом. Можливо, не все виходить, не все встигаємо, але ми відчуваємо отой глибинний смак Якщо порівняти тодішню навчальну програму із сучасною, я б сказала, що сьогодні вчити дітей набагато цікавіше. Раніше ми теж намагалися багато чого робити, шукали цікаві підходи, вигадували, творили, але не мали стільки можливостей та інструментів, які маємо сьогодні. Зараз можемо ділитися досвідом одне з одним, навчатися у колег і це дуже розширює можливості вчителя. Але найважливіше — зацікавити дитину. Щоб горіли її оченята, щоб було бажання приходити до школи, дізнаватися нове, пробувати й не боятися помилятися. Звичайно, не завжди все виходить ідеально. На дитину впливає багато різних чинників. Але ми намагаємося зробити все, щоб школа для неї була місцем, куди хочеться приходити.

Діти розуміють реалії сьогодення

Поговорили з вчителькою  початкових класів і про тривогу під час навчання. Адже, коли лунає сирена, зібрати маленьких учнів і пройти в укриття, це ще той виклик.

— Наші діти розуміють реалії сьогодення і у них уже відпрацьований алгоритм дій, — розповідає Оксана Брухаль. — На жаль, поки що без тривог навчання неможливе і ми пояснюємо це діткам. В укритті намагаємось зробити все, щоб вони не хвилювалися, зайняти чимось цікавим, аби час минув спокійніше. Для мене дуже важливо, щоб кожна дитина відчувала, що поруч є дорослий, який завжди допоможе, підкаже, вислухає і, якщо потрібно, просто пожаліє.

Наостанок нашої розмови з Оксаною Едуардівною попросили  напередодні професійного свята висловити побажання і учням, і батькам, і колегам.

— Хочу побажати своїм колегам не втрачати віру у свою справу і в тих діток, яких ми щодня ведемо вперед. І навіть попри усі виклики, нехай у наших учительських серцях завжди залишається місце для тепла, сподівань  та маленьких радощів. Батькам хочу побажати терпіння, мудрості й взаєморозуміння. Дякую вам за довіру, підтримку та партнерство. А нашим діткам хочеться побажати залишатися допитливими, щирими, добрими й ніколи не боятися мріяти. Нехай школа для них буде місцем щасливого дитинства. І нам усім, звичайно, миру!

Читайте також:

«Я щаслива, що мої діти навчаються в такій школі»

Додайте РІА Козятин до вибраних джерел в Google.