Я щаслива, що мої діти навчаються в такій школі

• В Непедівку ми приїхали зовсім по інших справах і в плани не входило відвідати місцевий навчальний заклад. Але вирішивши свої питання таки наважилися зайти до ліцею. Скільки разів були в селі, а до них ще не заходили.

Коли ми переступили поріг навчального закладу, пройшло 10 хвилин, як почався третій урок. Директор ліцею Василь Лисюк в цей час проводив урок в одному із класів, тож довелось його почекати.

Першими в поле нашого зору потрапили дошкільнята. Вони, як наймолодші члени шкільної родини, першими йшли у їдальню. Вели їх за руку двоє вихователів, якщо нас не зраджує пам'ять, це були Олеся Вікторівна та Наталія Вікторівна. Вели вони діток, як завжди водять. Те, що у вестибюлі ліцею є журналіст, вони не знали. Зручно вмостившись за столиками, діти почали трапезу. 

Іллюша дивився у миску з супом та звернувся до вихователя, щоб сказати їй щось таємне на вушко. Олеся Харчук-Літвінова сказала: «Добре, тільки ложечку. Ложечку за маму, ложечку за...» Всі рідні Іллюші вичерпалися, коли він з'їв десь половину в тарілці. Що тут скажеш — коли є до дитини підхід, то можна нагодувати навіть тих, хто суп не любить. Салат зі свіжих овочів їли всі діти, і Іллюша в тому числі. 

 — Це обіди, створені за державними стандартами дитячого харчування. Щоб діти вживали меншу кількість цукру, солі й білого хліба, а більше свіжих овочів, зелені й традиційних українських страв у сучасній обробці, — каже кухар ліцею.

Ще до дзвінка на перерву ми зустріли в ліцеї нашу добру знайому, запитуємо: «Ви такі життєрадісні, маєте приємну новину?»

— Новина у мене постійна. Я щаслива, що моїх двоє дітей навчаються у такій школі, — відповіла вона.

Хотіли зайти до наймолодших та вони після обіду вже були у ліжечках і спали.

В учнів четвертого класу йшов урок української мови. Судячи з тиші, яка панувала в класі діти, мабуть, писали твір. Ми дивилися на учнів і по-доброму їм заздрили, що вони навчаються у сучасній новій школі. Що вони тільки з розповідей знають, що у їхніх дідусів було у класах по 33-35 учнів. А вчитель міг приділити уваги на кожного учня трохи більше хвилини. 

В кабінеті безпеки займалися п'ятикласники. На уроці української літератури, який вела Галина Іванівна, учні вивчали народні казки. Такий кабінет безпеки більше нагадував музей безпеки. Чого там на поличках тільки не було!

Майбутніх випускників одинадцятикласників ми застали у спортивній залі. Вони грали у волейбол. Звернули увагу, що плитка у спортзалі м'яка, не слизька і має відчутну амортизацію. Попросили вчителя фізвиховання, щоб він розповів нам про цей настил.

— У спортзалі проведено укладання гумової плитки, що забезпечує безпеку і довговічність покриття. Плитка має амортизаційні властивості, що знижує навантаження на ноги і запобігає травматизму. Її не треба щорічно фарбувати, як дерев'яний настил і в плитці із спеціальної гуми не заведеться пліснява, тобто грибок. На такому настилі займатися спортом — одне задоволення, — сказав вчитель фізичного виховання Леонід Карнаух. 

На подвір'ї ліцею ми побачили дизайнерську клумбу. Запитали, хто за цією красою доглядає. 

— За цією клумбою доглядають наш педагогічний колектив і старшокласники. Тут мусить бути красиво, адже навпроти клумби меморіальні дошки Героїв, які навчалися у нашій школі, — каже одна з педагогів організаторів навчального закладу.

На перерву з уроку частина учнів побігли до дитячого парку «Світанок». Старші діти зайняли гойдалки, учні молодших класів зібралися біля дитячого майданчика. Не було тільки дошкільнят. У них після обіду, як і належить маленьким дітям, час сну. Нехай сплять на радість батькам і собі на здоров'я. Лише б тривоги не було, а то доведеться з ними сонними спускатися до сховища.

Додайте РІА Козятин до вибраних джерел в Google.