До 90-років лікував людей і помер у День Пантелеймона-цілителя. Пам’яті Василя Мельника

• Хірург із золотими руками. Не стало відомого лікаря Василя Мельника.
• В пам’ять про нього поговорили з найріднішими людьми, донькою та сином, які поділилися цікавими історіями з біографії, розповіли, як став на медичну стежину, які мав захоплення, окрім своєї професії та скільки всього довелося пережити

У День Пантелеймона-цілителя, 9 серпня, Козятинщина зазнала великої втрати. У віці 93 роки відійшов на вічний спокій відомий лікар-хірург Василь Семенович Мельник. Почесний громадянин Козятина, відмінник Міністерства охорони здоров’я, нагороджений орденом «Дружби народів», людина з великим серцем, лідер, вчитель і наставник не одного покоління — таким його запам’ятають козятинчани.

Народився Василь Семенович на Житомирщині, у селі Нехворощ Андрушівського району в далекому 1929 році. Як каже його донька Олена Шавлюк, записали дату народження 6 грудня, приблизно. Бо в ті часи точно ніхто не знав.

— Коли сніг впав, пішли до дяка, він подивився вгору і сказав: «Хай буде 6 грудня», — згадує Олена з розповідей свого татуся. — Хоча кажуть, що наперед святкувати день народження не можна, погана прикмета, але ми все життя відмічали 5 грудня (День Конституції, вихідний). 

► Це фото зроблене біля рідної домівки Василя Семеновича у селі Нехворощ. Тут його батьки, брат, братова, він з дружиною та діти

Вдень лікував совітів, а вночі — людей із лісу

Батьки хірурга були прості колгоспники. Виховали трьох синів. Найстарший Юхим загинув 16 квітня 45 року на Зеєловських висотах, середній Андрій закінчив лісогосподарський технікум, а найменший Василь пішов у медицину. Поринув у неї з головою, був надзвичайно працелюбним та відповідальним. Адже, ще будучи школярем, в 1944 році почав працювати в колгоспі. У віці 15 років зразу взяли на посаду помічника бригадира. Вже в 46 році вступив, як зараз називається, Житомирський медичний технікум, а тоді це була Житомирська фельдшерського-акушерська школа. 

— Пам’ятаю ще, як батько розповідав — щоб вступити туди, батьки продали дві корови. За одну купили досвідку, що йому можна виїхати з села, а за другу — трохи одежі і годинник, бо він треба лікарю, — розповідає син. — Взагалі, він провчився в батьковій шинелі і галіфе.

Через два роки його направили на роботу на Західну Україну в Дрогобицьку область (зараз Львівська), в село Жабокруки.

— Цікавий факт з тих часів, пригадую, як батько розповідав, що вдень лікував совітів, а вночі людей — з лісу, наших УПА і тоді йому довелося навіть спалити свій комсомольський квиток. Така була ситуація, — каже син Василя Семеновича Віктор.

Далі була армія, з 1949 по 1952 роки. Три роки служив фельдшером у Бресті, з різними лікарями.

— За рік до кінця служби у військову частину направили лікаря Губермана, який, працюючи з батьком, вже через два тижні сказав йому: «Василю, обов'язково вступай до інституту». І фактично він його направив, бо і не думав до цього, — розповідає Віктор. 

Розділив буханку хліба з другом

Пережив Василь Семенович важкий 33-рік. Цей рік йому запам’ятався постійним болем у животі і голодом. Розповідав уже своїм дітям, як батько корову тримав у хаті, і як зерно і жорна дід ховав в озері на день, щоб вижити. Ще один важкий спогад, як перший і останній раз у житті вкрав… буханочку хліба, бо не було що їсти.

— Це сталося в 47 році в Житомирі під час навчання у фельдшерській школі, — каже Віктор. — У неділю йому з товаришем не було вже що їсти. Це була люта зима, через снігопади транспорт до рідного села не ходив, замело всю дорогу і не було можливості привезти картоплі та інших продуктів. А в Житомир привезли хліб на підводі, і поки рознощик поніс хліб у магазин, батько взяв одну буханку хліба, яку розділив із другом. Мали залишити на пару днів, але з'їли всю, шматок за шматком. Це він все життя своє згадував…

Після армії, з 52 по 54 роки Василь Мельник пропрацював у селі Крилівка фельдшером і паралельно вчився в 10-му класі вечірньої школи. Вдень працював, а ввечері 16 кілометрів на велосипеді їхав на навчання.

Бачив себе тільки терапевтом, а став хірургом

Вступив до Вінницького медичного інституту. В 60-му році направили на роботу в Комсомольську районну лікарню на посаду спочатку заступника головного лікаря, хірурга, а потім завідувача хірургічного відділення. Там він пропрацював по 77 рік. Далі лікарська кар’єра продовжилась у Козятині. Працював завідувачем хірургічного відділення. 

—  У батька ніколи не було окремого кабінету, ординаторська загальна і все, — говорить Олена Шавлюк. — Якщо по роботі все ж виникали якісь неприємні нюанси, то  він ніколи їх на загал не виносив. Все тет-а-тет, спокійно, вичитав, не піднімаючи голосу, і працюють далі. До нього дуже багато людей приходило за порадами та консультаціями. Пам’ятаю, що по середах у поліклініці був прийомний день завідувача, то приймав по 60-70 людей. А як тато був уже на пенсії, то пацієнти ще приїздили із сіл у середу до нього на прийом.

Багато важливих моментів було в житті Василя Мельника. Ось ще один із них, його пригадав син Віктор.

— Батько займав керівні посади, не будучи членом партії, це в той час було практично неможливо. Все за рахунок свого професіоналізму, — продовжує Віктор. — І ще момент — інститут закінчив за спеціальністю терапевт і ніде себе окрім терапії не бачив, а хірургом став, бо його поставили на цю посаду і сказали: «Вперед». Хірурга в ньому побачив Іван Данилюк, який був головним лікарем у Комсомольську. І працював ним до 2018 року. Саме цього року Василя Мельника офіційно звільнили з роботи. Але приймати пацієнтів він не перестав, адже працював у приватній місцевій клініці до 2020 року, коли почалася пандемія коронавірусу.

Втратив півтора пальця, але руку зберегли

Не могли не згадати у розмові з рідними Василя Мельника і його особливість. На лівій руці у лікаря-хірурга були не всі пальці. Як так трапилось, розказала пані Олена.

— Батькові тоді було 10 років, 39 рік. У селі була військова частина, великий аеродром і його рідна тітка, коли йшла в гості, знайшла снаряд, — каже Олена. — Думала, що він уже відстреляний. Принесла, а хлопцям же ж цікаво. От він його взявся довбати і снаряд вистрелив у нього в руці. В Андрушівській райлікарні сказали ампутувати кисть, мама не дала. Завезли в Житомир, а там старий хірург сказав, що спробують врятувати. Руку таки врятували, але позбулися півтора пальця. У батька не було мізинця і фаланги четвертого пальця.

Згодом, уже коли Василь Мельник став видатним хірургом, завдяки пошкодженій руці, йому було легше оперувати. Адже, як розповідає донька, через меншу площу кисті в деяких моментах було зручніше при оперативних втручаннях. Скільки було тих операцій — не злічити.

— Згадується, якось приходять з роботи чоловік із сином, сміються, — каже Олена Шавлюк. — Згодом розповіли, що дивилися жінку, яка поступила на операцію і запитали в неї про шрам. На що вона відповіла: «Не чіпайте. Це мені Василь Семенович операцію робив, це святе». Як подумати, як оперували колись — новокаїн був у чашці, шприцом набирали, це не так як зараз — все стерильно. Батько завжди казав: Яка сама легка операція — апендектомія, а сама важка — апендектомія. Пам'ятаю, що робив навіть операції на серці, їх було чи три, чи чотири. Діставав голку, яка попала в серце, також оперував поранення. Всі — живі.

►Велика щаслива родина. На фото діти Василя Семеновича Мельника, онуки, правнуки, зять, невістка, сваха та племінниця

Династія лікарів

Саме від Василя Семеновича і його дружини Ольги Митрофанівни, яка теж була лікарем-акушер-гінекологом, пішла династія справжніх професіоналів. До речі, познайомилися вони, коли навчалися обидва у медичному  інституті. Лікарем стала і їхня донька Олена. Вона — ендокринолог, зять Володимир Шавлюк — завідувач хірургічного відділення, хірург. Онуки Руслан — дитячий хірург, а Владислав — травматолог. А загалом Василь Семенович був багатим на онуків та правнуків (четверо тих, і четверо цих).

►Три покоління хірургів

Живе у нашій пам’яті

Перетнув позначку в 90 років Василь Семенович в доброму здоров’ї. Дуже любив баню, навіть масаж робив оздоровчий. А ще, за розповідями доньки, захоплювався мисливством, але своєрідним.

— Так, він ходив із рушницею, але він наглядав, нікого не стріляв, — говорить Олена. — Пам’ятаю, як розповідав один із моментів. Якось стояли вони з мисливцями в засаді. «Біжить на мене ця козулька, ніжками тупцяє, в очі дивиться, перелякана, а я кажу їй, ну біжи вже, я тебе не чіпатиму», — процитувала слова тата Олена.

Не можна не згадати і про вірного друга Василя Семеновича Віталія Біду, який живе у сусідній квартирі. 

— Для тата це чудо, і друг, і сусід. Він завжди заходив до нього, часто зі смаколиками від дружини, по декілька разів на день, а ввечері — обов'язково година-півтори політінформація. Він йому дуже допомагав, за що йому величезна подяка.

Серце зупинилося на Пантелеймона Цілителя

У 93-річному віці Василь Семенович постійно рухався, хоч вже було і важко, але ходив по квартирі, на двох палицях, сам. Місяць тому прооперував катаракту, щоб краще бачити. Дочекався на довгоочікувану зустріч із сином. Запланували разом поїхати на батьківщину, в рідне село Нехворощ. Але 9 серпня йому стало зле.

— Ми всі приїхали, викликали швидку, надавали допомогу, але…серце зупинилося. Розумію, що 93, але… зараз він живе у нашій пам’яті.

Помер Василь Мельник на свято Пантелеймона-цілителя. Як каже Олена, цей святий ще й вважається захисником, помічник медиків. 

— Значить Святому Пантелеймону треба такі лікарі і там теж, в своїй армії, — сказала Олена. — В такий день пішов.

Вічна пам’ять та Царство небесне!

Читайте також:

Козятинська громада попрощалася з видатним хірургом Василем Мельником

«Він був хороший і як людина, і як наставник». Пам'яті Михайла Кудраша

«Вона була ідейною і життєрадісною». Пам’яті Галини Гаврилюк

«Немає з нами вже Валерія Васильовича Герасимчука»

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.