366 років від дня славної перемоги козаків

Наша Історія

Битва під горою Батіг (1652 р.) між українськими козаками, на чолі з Богданом Хмельницьким, і поляками, на чолі з коронним гетьманом М. Калиновським, закінчилася цілковитим розгромом польської армії. Польська армія складалася з 12 тисяч кінноти, 8 тисяч жовнірів і 30 тисяч озброєних слуг. 1 червня 1652 року козацькі полки зненацька атакували польське військо і змусили ворога укритися в таборі. Оточивши польський табір, козаки ранком 2 червня вдарили з усіх боків і в кількох місцях прорвали ворожу оборону. Бій у таборі тривав цілий день і завершився повним розгромом польської армії. Полягло майже все польське військо і німецькі найманці. Загинув і сам гетьман М. Калиновський.

Святкування славної перемоги українських козаків під г. Батіг відбулося 2 червня 2018 року неподалік гори Батіг у селі Четвертинівка Тростянецького району Вінницької області. Виїзд на свято з Козятина організував відомий краєзнавець, учитель школи №5 Олександр Врублевський. У комфортному автобусі вмістилася вся наша команда. Це людей 5-6 дорослих, а решта — діти, школярі школи №5.

Їдучи в Четвертинівку, дорогою побували у Вороновиці. Там оглянули прекрасний палац О. Ф. Можайського, винахідника в області повітроплавання. Проїхавши Немирів, зупинилися біля валів, що в давнину оточували тепер не існуючу фортецю Мирів. Ми піднялися на високі вали. Тут, за словами Олександра Врублевського, дуже висока позитивна біоенергетика, що ми відчули кожен на собі. Він показав нам дальню частину колишнього валу, що розрівняний і на якому вирощують зернові. Цікаво, що завдяки високій біоенергетиці врожайність там удвічі більша, ніж на інших навколишніх полях.

На історичному місці

Приїхавши у Четвертинівку, пішли до гори Батіг. Піднявшись, ми оглянули ймовірне місце битви 1652 року, а потім милувалися прекрасними краєвидами. Внизу протікала широка річка Буг. З нашого боку її оточували високі гранітні скелі. Внизу було місце переправи на протилежний беріг. Звичайна вода, ніякого моста. Але кажуть, що там не глибоке, рівне дно, вимощене камінням.

Уздовж берега річки до переправи тяглася алея, вимощена з обох сторін камінням висотою приблизно з півкілометра. По цій алеї ходила колись валка возів до переправи. А каміння з боків для того, щоб жоден з возів не обганяв інших. На річці плавали лебеді. Помилувавшись прекрасним краєвидом, ми почали спускатись з гори вниз до берега річки. Схил гори був, як і підйом, дуже крутий і небезпечний. Прийшлось пригадати дитинство, але замість санок прийшлось ковзати штанами.

Атмосфера свята

Спустившись, ми пройшли вздовж берега річки і вийшли в центр села, де довго вже вирувала святкова атмосфера. На величезному прямокутному полі навпроти входу далеко була розташована крита сцена. По периметру поля були довжелезні суцільні лави для глядачів. А весь центр поля був відгороджений шпагатом, що кріпився до металевих стрижнів. Стрижні вставили в тюки соломи, що лежали на землі. Величезна площа центру призначалася для гарцювання козацької кінноти.

Зі сцени лунали козацькі патріотичні пісні. Виступали хорові колективи з ранку аж до ночі.

За межами поля розташувався величезний ринок вздовж центральної вулиці. Тут продавали різні продукти, вироби з дерева, кераміку і багато іншого. Готували різні страви. Було багато напоїв.

З протилежного боку був музей Батізької битви, картинна галерея. Дітей катали на конях. Було дуже багато людей, котрі щось розглядали, купували. Мої супутники розбрелися, хто куди. Я сидів на прямокутному полі, слухав співи різних колективів. Потім ходив по величезному ринку на центральній вулиці — і так аж до вечора. Я нічого не купував. Воду і харчі я мав з собою.

Виступ кінноти

Найцікавіше дійство очікувалося десь о 17 годині. Це виступ козацької кінноти. А перед тим виступав кобзар Тарас Сипенко. Він приїхав з Києва. Співав гарні козацькі пісні. І ось, нарешті з’явилися козаки — високі гарні хлопці в козацьких одежах, на прекрасних конях. Серед них було дві дівчини в українських одежах. Ось пролунала наче заклик до бою мелодія запорізького маршу. Маршу, що захоплює душу і серце, викликає бойовий запал, завзяття, піднесення. І розпочалося дійство. Козаки скачуть на конях по периметру огорожі і виконують неймовірні дуже небезпечні вправи. Ось скаче козак з прапором. За ним скаче інший, стоячи зверху на сідлах двох коней (і це на повному скаку!). Далі скаче козак, стоячи зверху на сідлі свого коня. Дух захоплює це видовище! Як він не падає, а тримається? А як тримався той, що скакав перед ним, стоячи однією ногою на сідлі одного коня, а іншою на сідлі другого, що синхронно скакав поруч? Чудо!

Ось скачуть один за одним козаки, тримаючись якимось дивом не на сідлі, а збоку на ребрах, майже на животі коня. Тіло козака, наче прилипло до тулуба коня і витягнуте вздовж тулуба. Потім чоловік піднімається і сідає в сідло. І це на шаленому скаку! Цю вправу виконували і дівчата. Потім козаки на повному скаку діставали із землі дитячу іграшку чи шапку.

Далі були вправи з довжелезною нагайкою вже піших козаків. Точним ударом нагайки з гучним хлопком вибивався з рук предмет. При цьому той, хто його тримав, залишався неушкодженим...

Дорога в Козятин зайняла у нас десь 3 години. Поверталися ми втомлені, але радісні і щасливі, що долучились до святкування річниці славної перемоги українського народу.

А так було на першому фестивалі

Юрій-Ярун Мотронюк, поет

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.