«Так і не дочекався Анатолій народження синочка»
- У вівторок, 17 листопада Самгородоцька громада схилила голови у глибокій скорботі. До рідної Йосипівки на щиті повернувся Захисник України — Анатолій Богатчук, який віддав своє життя за свободу, незалежність і майбутнє України.
На сторінці Наш Самгородок опублікували церемонію прощання з Героєм
«Рідна земля зустрічала свого сина, який повернувся додому назавжди…» — пишуть у громаді
Про Героя
Анатолій Богатчук народився 08 вересня 1993 року в селі Йосипівка, в сім’ї Богатчука Василя Петровича та Нечипорук Ольги Миколаївни. У родині виховувалось 5 дітей, Анатолій був наймолодшим.
Дитячі та юнацькі роки провів у рідному селі.
У 1999 році розпочав навчання в Йосипівському ЗНВК, де провчився 11 років. У 2010 році, після закінчення школи, вступив до Новогребельського профтехучилища здобувати робітничу професію за спеціальністю «тракторист- механік», яке в 2011 році успішно завершив.
Розпочав свою трудову діяльність не за професією. У столиці пішов працювати на будівництво. Набувши досвіду в будівельній справі став майстром по перекриттю будівель. Створив сім’ю в якій у 2019 році народився син - Богатчук Кирило Анатолійович.
З початком повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну молодому подружжю довелося розлучитися, дружина із сином виїхали за кордон. Відстань між подружжям вплинула на сімейні відносини. У 2024 році Анатолій познайомився з коханою Валерією та розпочали жити в цивільному шлюбі. Продовжував відбудовувати столицю та навколишні міста і села після обстрілів.
23 листопада 2024 року був призваний на військову службу у військову частину А0224 . У цей час родина чекала на поповнення.
09 лютого 2025 року рідних сколихнула страшна звістка. Під час виконання бойового завдання Анатолій Васильович - зник безвісти. Довгі місяці пошуків, надії, віри. Та не судилося…..
12 листопада 2026 року до родини надійшло сповіщення про збіг експертизи ДНК.
«Так і не дочекався Анатолій народження синочка. Син Лев народився 11 лютого 2025 року через три дні після загибелі батька. Три дні… Усього три дні відділяли Анатолія від народження ще одного його синочка. Він так і не почув першого плачу своєї дитини, не зміг узяти її на руки, не зміг пригорнути до серця, не побачив її першої усмішки… Лев зростатиме, слухатиме розповіді про свого тата, дивитиметься на його світлини й знатиме: його батько був Героєм, який віддав життя за Україну, за майбутнє своїх дітей» — пишуть у громаді
Біля батьківського будинку, де пройшли дитинство та юність Анатолія, відбулася заупокійна відправа, яку очолив священник Православної Церкви України Митрофорний протоієрей Роман Масира у співслужінні з священником Олексієм Якубівським. Тут, серед рідних стін, де його чекали, любили, де він був сином і братом, лунали молитви за упокій душі Захисника.
Згодом прощання продовжилося у храмі села Йосипівка у спільній молитві присутні просили Господа прийняти душу воїна у Свої небесні оселі, а родині дарувати сили пережити непоправну втрату.
Під час церемонії поховання матері Героя – Ользі Миколаївні вручили Державний Прапор України — символ держави, за яку боровся і загинув їхній син. Цей прапор став свідченням незгасної вдячності українського народу та вічної пам’яті про подвиг Захисника.
На честь полеглого воїна пролунав військовий салют — остання військова шана тому, хто до кінця залишився вірним військовій присязі та українському народові.
Вічна па'ять та слава Герою! Співчуття рідним і близьким!
Читайте:
«Єдиний син… Надія і розрада». Пам'яті Героя Дмитра Баловнєва
Додайте РІА Козятин до вибраних джерел в Google.