Обірвалося життя захисника-Героя Миколи Шевчука. Прощатимуться завтра
- Глуховецька громада у жалобі. У перші дні Нового року повідомили трагічну звістку про смерть жителя села Пузирки Миколи Шевчука, який був мобілізований з початку повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну.
- Під час відпустки за станом здоровʼя 4 січня 2024 року у лікарні життя захисника-Героя Миколи Шевчука обірвалося.
Трагічну новину повідомляє староста Непедівського старостинського округу Галина Корніюк на сторінці Глуховецької громади
Про Героя
Микола Шевчук з перших днів війни гідно виконував свій військовий обовʼязок, мужньо боронив від вторгнення ворога рідну землю , захищаючи незалежність України. Захисник проходив службу у військовій частині 2573 на посаді помічника гранатометника.
— Він був люблячим чоловіком, турботливим батьком , чуйним дідусем, чудовим сином і братом, безстрашним воїном, побратимом, жителем нашого села, — йдеться в дописі
Похорон Героя Миколи Шевчука відбудуться завтра, 06 січня 2024 року
Зустріч тіла із захисником Шевчуком М.В. відбудеться сьогодні в другій половині дня, після 15:00 год.
- Всіх жителів громади просять гідно зустріти нашого захисника, утворивши живий коридор Памʼяті і Слави у населених пунктах Глуховецької громади: с. Пляхова, с . Непедівка, с. Гурівці та у с. Пузирки від Янової криниці і до будинку, де проживав Герой по вул. Молодіжна , 6.
— Висловлюємо найщиріші співчуття сімʼї захисника: дружині Олені Василівні, донечкам, батькам Василю Владиславовичу і Галині Олександрівні та всім рідним і близьким померлого
Читайте:
- Війна забрала життя нашого земляка Юрія Вельгуса. Сьогодні з Воїном прощалися
- Минули річниці з дня загибелі двох Героїв з Козятинської громади — Сергія Білецького та Ігоря Козяревича
- «Назавжди в наших серцях». Загинув випускник Махаринецької гімназії, Герой Микола Рябцов
- Глуховецька громада провела в останню дорогу Вадима Денисова
Додайте РІА Козятин до вибраних джерел в Google.
Поставлена задача: відпрацювати на нульовій позиції.
До неї йти 5 км пішки неймовірною багнюкою, стежками по замінованій території, через вирви від мін і КАБів, повалені дерева, в повній пітьмі. Нас семеро, я старший групи. Цією дорогою ми ходили багато раз, все як завжди.
Я замикаючий. Попереду свіжа вирва від КАБу, обходимо її праворуч, лунає вибух. Другий в групі падає, кричить: «Я 300».
Підрив на міні.
Зупиняю усіх, даючи команду нікому не рухатись, питаю хто 300 і який в нього стан.
Перший робить огляд, надає допомогу. Доповідає: «Відсутня стопа правої ноги, турнікет накладений о 19:26».
Звʼязуємось по рації, доповідаємо і викликаємо евакуацію. Ми пройшли пів дороги. Потрібно нести назад. Евак сюди не доїде, нош немає. Розпорюю мішок, на броніку у мене стропи, знімаємо їх і робимо засіб для перенесення. На щастя, трохи далі, боєць в посадці знаходить ноші і нам це спрощує завдання. Дімка в свідомості і адекватний. Несемо його, міняючи руки. Тут важко йти самому, а нести пораненого - це взагалі…
Коли стаємо відпочивати ставлю йому ногу під голову в касці, щоб було йому зручніше.
Несу спереду і постійно з ним розмовляю:
- А ти звідки, Дімон ?
- З Харкова.
- А що є таке таке місто? (жартую). А скільки років?
- 36…
Маємо тримати його в свідомості.
Принесли на точку, підʼїхала мотолига, загрузили Дмитра, з ним також відправив бійця. При загрузці роздивився поранення: стопи немає зовсім, до коліна все назовні, яскраво біліють кістки вночі… Мотолига рванула до медиків.
Всі мовчать і курять, кожен думає про своє…
Перекурили і знов вперед. Нас вже на дві людини менше, а робота та сама і час ми втратили. Йдемо знову на позицію, там чекають нас і нашу роботу.
Шлях один, та сама стежка…
——
Хто з депутатів ВР, міністрів, голів ОДА чи мерів погодиться хоча би пройти з нами від точки висадки на нуль??? Не потрібно воювати,просто пройдіть наш шлях. Хоч один раз.
Ми вас всіх ненавидимо! Ви заробляєте на війні і наших смертях, а у побратима тепер немає ноги і ви, суки, про нього не подбаєте! Горіти вам в пеклі.