Навіки в пам’яті, назавжди у строю. У Лозівці прощалися з Воїном Олександрем Барчуком

• Сьогодні, 5 вересня назавжди повернувся на свою маленьку Батьківщину – у село Лозівка, де народився, провів дитячі та юнацькі роки, де залишились стежки, якими він ходив до школи, бігав з друзями, пізнавав світ Олександр Барчук
• Церемонію прощання опублікували на сторніці «Самгородок Наш»

Про Героя

Олександр Барчук народився 20 грудня 1965 року у с. Лозівка Вінницької області. Навчався у Лозівській початковій школі. Після закінчення 9 класу вступив до професійно-технічного училища, де здобув професію будівельника. Протягом 1984-1986 р.р. проходив строкову військову службу. У 1987 році одружився з дівчиною на ім’я Поліна. 1991 року у подружжя народився син Віктор. Довгий час пропрацював слюсарем на атомній станції у м. Южноукраїнськ. У червні 2014 був мобілізований у зону АТО на території Луганської та Донецької областей. Через рік отримав посвідчення учасника бойових дій. Військову службу проходив у званні сержанта, навідника колісних БТРів. У квітні 2020 року був звільнений в запас у зв’язку із важкою хворобою. Довгий час лікувався, мужньо до останнього боровся за життя.

4 вересня на 59 році життя серце Олександра не витримало…Відійшов у вічність справжній патріот Батьківщини, який до останнього подиху виявляв стійкість, мужність і любов до України.

• Скорбота. Перестало битися серце навідника колісних БТР Олександра Барчука

В селі Лозівка зустріли військового близькі, друзі, знайомі та вдячні земляки, встеливши квітами дорогу до церкви Святих Апостолів Петра і Павла, де відбулось заупокійне богослужіння, яке очолив священник Вінницько - Барської єпархії Православної Церкви України отець Віктор.









На місцевому кладовищі пройшов мітинг-реквієм. Із військовими почестями воїна поховали у с. Лозівка на Алеї Слави. Тіло віддали землі під звуки Державного Гімну України, прапор на могилі батька підняв син Віктор, який з перших днів повномасштабного вторгнення стоїть на захисті нашої країни.

Читайте:

Зараз дивлюся на онуків і його діточок, і бачу в них Максима

Бути матір’ю Героя почесно, але тільки вона знає, як це важко і боляче

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.