Бути матір’ю Героя почесно, але тільки вона знає, як це важко і боляче

• В групі Козятинських матерів і дружин загиблих воїнів вже стало традицією  відвідувати Героїв війни на місцях їх останнього спочинку.
• За кілька днів до трагічної дати під Іловайськом вони визначаються, скільки родин будуть брати участь у заході пам’яті, а від кількості учасників визначаютьт маршрут.

Як пояснила головний організатор групи матерів та дружин загиблих воїнів Альона Венжик, одне з найважливіших завдань заходу — об’єднати родини воїнів, які віддали життя за спокій українців.

— Більшість учасників це дружини чи матері загиблих. Вони щороку беруть участь в об’їздах кладовищ, де поховані наші небесні воїни. А ще, щоб нагадати суспільству про свій біль, про те, що втрата не має терміну давнини. Крім того, розповідаючи про своїх синів чи коханих чоловіків вони і ми зберігаємо про них спогад, — каже Альона, мама полегого Героя Артура Венжика. 

Тож, у четвер, 29 серпня, о 8-й ранку, на площі зібралося 27 родин. Визначили маршрут: Махаринці, Сестринівка, Іванківці, Алея Слави Козятинського сільського кладовища, Пиковець, Алея Слави міського кладовища.

В Махаринцях ми зустріли дружину і маму загиблих Анатолія Загребельного і Віталія Жуківського. Галя — дружина Віталія розповіла, яким був хорошим її чоловік. Шкода, що зустрілися так пізно. Одружилися коли Віталій вже був на війні. Мама Віталія Ольга спочатку отримала похоронку на чоловіка Анатолія Загребельного, потім на сина Віталія Жуківського. Воювали хлопці разом, вірніше змінювали один одного на позиціях. Саме Віталій витяг свого названого батька з поля бою. 

В Сестринівці військовий салют гримів чотирьом Героям.

Поклали на могили квіти і солодощі й у Іванківцях. Людмила мала сина й онука. Тепер має двох Героїв, сина Сергія Федорука та онука Артема Москаля. Коли є неї вільна година, то вона на кладовищі.

Поховані у Іванківцях і «Амур», Василь Пирогов. Його Сестра Ольга каже, що все віддала б, якби можна було б Василя повернути до земного життя.

— Загинув Василь в один день з Олегом Ясінським. За станом здоров’я Василь міг не йти на війну, але пішов. Поки триває війна до перемоги, ми не можемо ані знати точну кількість, ані назвати всіх поіменно, ані розповісти всі історії. Але я впевнена, що українське суспільство докладе всіх зусиль, щоб наші загиблі Герої були в нашій пам’яті не просто великим числом. Щоб вони отримали максимальну шану, якої тільки заслуговують. Щоб наша пам’ять про них була живою і вічною, — казала пані Ольга.

На Алеї Слави в селі Козятині поховано 18 Героїв і двоє окремо. 

Герой Сергій Білецький мав жагу до знань і служив в одній військовій частині з Євгеном Ломоносовим. Дружину Героя Максима Ліника Ольгу вправно навчив водити автівку і мотоцикл її загиблий чоловік.

У Пиковцю родини загиблих воїнів чекали на матерів і дружин загиблих воїнів з Козятина. Спочатку до присутніх звернулися староста старостинського округу Олена Борщаківська та директор місцевого ліцею Юрій Безпалько, а потім матері Героїв розповідали історії про своїх синів. Мама Героя Вячеслава Залевського Наталія Василівна розповіла, що Вячеславу не можна було йти на війну, йому лікарі казали, що він воює тільки до першої контузії. Коли В’ячеслав Залевський загинув, командир славного воїна сказав про нього такі слова: «Я з гордістю скажу: цей хлопчина зробив більше, ніж я та більшість людей, які знаходяться поруч зі мною. Він був саме тією людиною, якою пишаються командири. Тому наше завдання ніколи не забувати таких бійців та допомагати його родині, яка виростила цього тигра». До слів командира воїна можна додати, що всі наші загиблі земляки були патріотами своєї землі.

Мама Героя Миколи Лисого також розповіла свою історію, яку до цього знали тільки в родині. Побратими пишалися відвагою Миколи і чим могли допомагали, щоб Микола перейшов із безвісті зниклих до списку Героїв, які віддали своє життя за Україну. Важко було матері все знати і кричати від безвиході, допомогли вирішити питання на ту пору головком Залужний і президент.

Останньою на маршруті була Алея Слави міського кладовища. На Алеї Слави похований Герой, у якого практично нікого немає. Група матерів і дружин загиблих воїнів облагородили могилку Геннадія і на ній вже не ростуть бур’яни.

На Алеї Слави була почесна варта від поліцейських і освячення пам’ятників Героїв священником. Скільки не приїдеш на Алею Слави зустрінеш маму Михайла Маринича. Так і мотається бідолашна між чоловіком, який лежить вдома після інсульту і новою хатинкою сина Героя. Так з розповідями про Героїв підійшли до могили Артура Венжика.

Мама Героя Альона Венжик була небагатослівна.

— Мій син став Героєм дуже молодим. Коли приходив до мене на роботу, мої співробітники говорили твій Артур зарядив нас своєю посмішкою, що у нас має бути весь день світлим.

Не всі родини загиблих Героїв мали змогу прийти в цей день на кладовище. У кого виникли невідкладні справи, кому сталося в цей день бути на роботі, а хто не зміг прийти за станом здоров’я. Родини Героїв спілкуються між собою, без уваги не залишилася жодна могилка.

Підбивали підсумки на виході з Алеї Слави хотіли з’ясувати, хто що витратив на квіти Героям на солодощі і на бензин за транспорт. Сказали, якщо вже складатись, то давайте краще волонтеру Ользі Пироговій допоможемо грішми, щоб вона скоріше збір на дрон закрила. Скинулися група грошима, обнялися, як добрі приятелі, адже у всіх одне горе, на тому й розійшлись.