На площі прощалися з Героями України Олександром Олейнічуком та Ігорем Козяревичем

• В середу, 4 січня 2023 року йшла 315 доба героїчного спротиву українського народу російським окупантам.
• У протистоянні з ворогом гинуть найкращі сини України і наші земляки тому числі. Лише за останній тиждень стали відомі імена 9 захисників України трьох територіальних громад колишнього Козятинського району.
• 4 січня ми проводили в останню дорогу Олександра Олейнічука та Ігоря Козяревича

Почалися проводи Героїв України з заупокійної молитви. Олександру царства небесного в молитві до Бога настоятель храму Покрови пресвятої Богородиці у стінах храму просив отець Василь. Рідні Ігоря Козяревича запросили священиків додому. Службу Божу по загиблому воїну там проводили настоятель храму Святого пророка Іллі отець Роман та протоієрей храму Покрови Божої матері села Сестринівки отець Іван. В спілкуванні з близькими загиблих воїнів стало відомо, що обидва вони при житті загадували багато планів, а для цього вони мали «золоті руки»

Олександрович Олейнічук народився 26 лютого 1987 року в місті Козятин. За інформацією його найближчих друзів він з раннього віку став сиротою. Татко Олександр виростив і виховав сина в статусі справжнього чоловіка. Привив йому любов до всього живого, а ще він захоплювався технікою, розумівся у музиці. Як і татусь Олександр любив риболовлю і море. Ще з шкільних років найбільше хотів стати капітаном далекого плавання. Після того, як завершив навчання в школі № 4, вступив до державної академії водного транспорту. Проте закінчивши навчання в академії з відзнакою, працювати по спеціальності не став. Займався різного роду технікою.

За словами найближчих друзів загиблого воїна Олексія та однокласника Дениса Олександр мав золоті руки. Не було такої техніки, щоб він з нею не розібрався. Він повертав до життя ті агрегати, які мотористи, радіотехніки чи комп’ютерники казали, що то вже непотріб чи металолом.

Олександр був відповідальним, чуйним, добрим, справжнім другом для близьких людей і справедливим для оточуючих.

Після повномасштабного російського вторгнення чекав, що його призвуть до війська повісткою та в листопаді 2022 року він добровільно пішов до військкомату, щоб боронити нашу державу. 11 листопада 2022 року Олександр був призваний до військової частини А-1126, де проходив службу солдатом взводу вогневої підтримки 9-ї парашутно-десантної роти 3-го парашутно-десантного батальйону.

27 грудня 2022 року поблизу населеного пункту Червонопопівка Сєвєродонецького району Луганської області відданий військовій присязі на вірність українському народу, мужньо виконавши військовий обов’язок в бою за Україну, її свободу і незалежність, загинув. У нього залишились батько, дружина Єлизавета та син Гліб.

 

Ігор Козяревич народився 28 жовтня 1979 року в нашому місті. Навчався у 4-ій школі. Закінчивши 9 класів вступив до Козятинського залізничного училища, де здобув професійно-технічну освіту за спеціальністю «помічник машиніста» тепловоза та електровоза. В 1997 році був призваний на строкову військову службу до лав ЗСУ. В 1999 році повернувся додому. У 2000-му році Ігор Козяревич одружився з дівчиною Наталією. Працював у Калинівці на асфальтному заводі оператором, там і проживав з сім’єю до 2013 року. Переїхавши знов до Козятина, працював на залізниці.

Після захоплення росіянами Криму та територій в Донецькій та луганській області Ігор у 2016-му році пішов захищати Україну в зону АТО за контрактом та проходив службу у військовій частині А-1619, яка базується на Вінниччині. Після повномасштабного російського вторгнення наш земляк у званні старший солдат на посаді водія-електрика взводу звукометричної розвідки батареї управління та артилерійської розвідки бригади, яка наводить неабиякий страх на окупанта.

2 січня цього року у місті Покровськ Донецької області, виконуючи бойове завдання Ігор Козяревич потрапив у аварію, в результаті якої загинув на місці.

За словами сусідів Ігор був дуже добрим, щирим, позитивним, відповідальним. 

— Намагався допомогти в роботах будування багатьом хто до нього звертався Складно знайти серед нас сусідів людину, щоб його хтось не любив чи не поважав . У нього залишились дружина Наталія та дві привітливі донечки, — казала сусідка Настя.

Після служби Божої стали вибудовуватися траурні колони з портретами захисників України. Коли тільки колони почали рух одна навпроти одної в цей момент нагадали про себе московити, піднявши свої стратегічні бомбардувальники в повітря, а наше ППО сповістило про повітряну тривогу. Колони продовжували рух і з’єдналися на розі вулиць Пилипа Орлика та Василя Стуса і вже звідти взяли курс на центральну площу.

Мітинг прощання з загиблими воїнами відкрила начальник Козятинського відділу культури Світлана Рибінська. Вона нагадала, якою ціною всі ми маємо спокій, розповіла коротенькі біографії загиблих і запросила до молитви священиків Православної церкви України.

На панахиді за загиблими воїнами мали слово Священик Роман Масира, міський голова Тетяна Єрмолаєва, побратими тої окремої мотопіхотної бригад, яка наводить жах у стан чмобіків і вагнерівців. Під час виступу другого побратима загиблих воїнів став лунати відбій повітряної тривоги і це призвело до ще більшої ненависті до російських нелюдів виступаючого.

Прощалася громада з своїми захисниками довго, адже пішли до небесного війська знов одні з найкращих. Серед присутніх на мітингу крім рідних родичів, сусідів були друзі, однокласники загиблих воїнів та колеги по роботі їхніх дружин. Ми хотіли зібрати, якнайбільше інформації про героїв, тільки, яку інформацію ми могли почути від заплаканих лиць.

По завершенні прощання заграла на площі «Пливе кача» і траурна процесія взяла курс до Асеї Слави міського кладовища.

На місці поховання з воїнами прощалися востаннє, а від побратимів воїнів прогримів військовий салют.

Додамо:

• 5 січня самгородчани прощатимуться з Героєм Олегом Беженаром

Читайте також:

• Скільки горя і болю: під час артилерійського обстрілу загинув козятинчанин, Герой Сергій Білецький
• У Глуховецькій громаді жалоба: під Бахмутом у важких боях загинув Герой Віталій Шевчук
• Самгородоцька громада провела в останню путь Героя Миколу Коновальчука
• Козятин зі сльозами на очах прощався з Олексієм Маркітаном та батьком Максона Юрієм Фоміним

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.