«Майже два довгих місяці тривала остання дорога додому». Козятин попрощався з Андрієм Панчуком

• У суботу, 20 квітня Козятинська громада провела в останню путь Героя Андрія Панчука.
• Зв’язок із бійцем обірвався в лютому під час виконання бойового завдання на Харківщині.
• Два місяці Андрій вважався зниклим безвісти, а тоді громаду сколихнула страшна звістка, у яку важко було повірити — наш земляк загинув

Кривава війна, яку розв’язала росія, невтомно забирає життя наших воїнів, які надвисокою ціною боронять свою рідну землю. Козятинська громада зібралася на центральній площі міста, аби провести в останню путь Андрія Панчука. Молодому воїну було всього тридцять дев’ять років. Без батька залишився син Андрій, без коханого чоловіка — дружина Валентина. 

Прощалися з Героєм у суботу, 20 квітня. Мітинг-реквієм відкрила начальник відділу культури Козятинської міської ради Світлана Рибінська.

— Совість — це те, що спостерігає за нами зсередини, — каже Світлана Рибінська. — Відповідальна людина чує совість, відчуває любов до своєї землі, зростає до гідності. Саме такий — гідний воїн, гідний син своєї держави, мужній та сміливий чоловік нас сьогодні зібрав тут востаннє.

Андрій Панчук народився 26 травня 1984 року. Він виріс у мальовничих Махаринцях, ходив до місцевої школи. Коли став дорослим, пішов заробляти на хліб на сільськогосподарське підприємство «Гурівецьке». Пропрацював механізатором п’ятнадцять років. Одружився, разом із дружиною Валентиною народив і виховував сина Андрія.

Андрій Панчук розумівся на ремонті техніки, та це було не єдине його захоплення. У них було із сином одне спільне хобі на двох — риболовля. Кожну вільну хвилинку він намагався проводити із сім’єю. Жив своїм насиченим життям. А потім почалася повномасштабна війна. 

У жовтні 2023 року Андрій Панчук отримав повістку. Так наш земляк долучився до лав Збройних сил України. Служив на посаді механіка-водія третього механізованого відділення бойової машини першого механізованого взводу другої механізованої роти однієї з військових частин. Минуло три місяці. Андрій разом із побратимами виконував бойове завдання біля Синьківки, що на Харківщині. І з ним обірвався зв’язок. Наш земляк вважався зниклим безвісти з 21 лютого 2024 року.

— Майже два довгих місяці тривала остання дорога додому, — каже Рибінська. — Біль втрати терзає душу, а розум відмовляється вірити. Стільки нездійсненних планів і сподівань. У вічність ідуть найкращі. Напевно, Андрій і не хотів би, щоб найрідніші так гірко оплакували його, адже будучи в самому пеклі він знаходив сили підтримувати тих, кого понад усе любив. Казав дружині: «Не хвилюйся, все буде добре», коли чув, як кохана плакала по ту сторону слухавки. 

Настоятель храму Покрови Пресвятої Богородиці Православної церкви України, митрофорний протоієрей Василь Влізло та настоятель Святопокровського храму села Сестринівка, протоієрей Іван Дуник прочитали спільну молитву за спокій душі Героя. Після молебня до присутніх звернулися Василь Влізло та міський голова Тетяна Єрмолаєва.

— Сьогодні знову наша Козятинська громада оплакує горе через втрату воїна, Героя України, раба божого Андрія, — сказав Влізло. — Другий тиждень поспіль ми приходимо сюди на площу, щоби схилити коліна, пустити сльози і сказати «Упокій Господи спочилого раба Божого, воїна, Героя україни».

— Коли питаєш про Андрія тих, хто його знав, перше, що вони кажуть — надійний, — взяла слово Тетяна Єрмолаєва. — Це той, у кого все завжди було добре. Він ніколи не скаржився, він ніколи нікому не відмовляв, що б у нього не просили по роботі, він завжди казав «Так». Йому було все добре, і сонця достатньо, і вітер сильний, і дощу достатньо. Це був чоловік, який понад усе хотів мати найкращу у світі родину. Всі знають про їхню велику любов у родині, про його сильний зв’язок із сином Андрієм, про його любов із дружиною Валею. І немає тих слів, які зменшать біль від втрати.

Козятинчани, які прийшли на площу, схиливши голови і ставши на коліно, віддавали щану й прощалися з Андрієм Панчуком.

— Герой Андрій Панчук зробив усе можливе й неможливе, щоб зупинити ворога, щоб захистити свою сім’ю і нас. Ми не забудемо ці пекельні болючі втрати. Вічний спокій та слава воїну, всім Героям, які загинули за волю та свободу своєї держави, — сказала наостанок Світлана Рибінська.

Поховали Андрія Панчука на цвинтарі у Махаринцях.

 

Читайте також:

У Євгенія Пруса все мало бути попереду, якби не війна

Героями гордилися командування та любили батьки, дружини і діти

«У нас для вас погана звістка, підходьте, ми вас вже чекаємо»

 

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.