Героями гордилися командування та любили батьки, дружини і діти

• У п’ятницю 12 квітня Козятинська громада провела в останню дорогу двох
• славних воїнів: 47-річного Сергія Левицького та 39-річного Андрія Веця.
• Побратими дякували батькам воїнів за таких відважних синів

Зустріла громада траурний кортеж живим коридором по всьому маршруту похоронної процесії. Наймасовішим він був біля сімейної медицини,

«Козятин хліб» та управління соціального захисту населення. Працівники цих підприємств і установ зустрічали захисників з квітами та з державними прапорами

Заупокійну панахиду провели у Храмі Покрови Пресвятої Богородиці священники ПЦУ: настоятель храму протоієрей Василь Влізло, протоієрей Роман Масира, протоієрей Свято-Покровського храму села Сестринівки Іван Дуник та настоятель Свято-Преобреженської церкви села Поличинець Михайло Дуник.

В церкві над двома домовинами схилили голови рідні і близькі загиблих воїнів, а до храму Покрови ще сходились люди. Хто поклав квіти біля трун воїнів, тримаючись за серце, запалив свічку, хто обіймами висловлював підтримку батькам і близким Героїв. 

В церкві ми познайомилися з побратимом Андрія.

— З Андрієм я служив тільки три місяці та вам навіть не можу передати, якої доброї душі це був чоловік. На таких, як він, тримається наше військо і Україна, — казав воїн.

Священники завершили відспівування Героїв і стали супроводжувати процесію до центральної площі нашого міста. Там за загиблими воїнами пройшов мітинг пам’яті та скорботи. Відкрила його директор будинку культури Лариса Ромасько. 

— 779 день повномасштабного російського вторгнення. Хто і як має рахувати ці дні? Місяцями повітряних тривог. Тижнями обстрілів. Днями направлених на Україну ракет, бомб і снарядів? Як рахувати?

Наш спокій, затишок, добробут загубились у далекому лютому 2022. Залишилися тільки віра і надія. Надія на наших воїнів, волонтерів, медиків. Надія на те, що ми не зневіримося і будемо продовжувати всім чим можемо допомогти нашій армії. У нас немає часу, щоб просто жити і робити вигляд, що ніби нічого не відбувається, — сказала ведуча і перейшла до біографії Героїв

Левицький Сергій Степанович народився 16 травня 1976 року в с.Сестринівка. Там закінчив школу. Після 9-го класу вступив в наше училище та здобув професію будівельника. Після училища — строкова служба в десантно-штурмовій бригаді. По завершенню служби в армії працював в локомотивному депо машиністом крана.

Вдома — чудовий господар, люблячий чоловік та турботливий батько, який пишався своїми дітьми. Відповідальний брат, добрий, веселий та відповідальний в будь-якій ситуації. Збирав навколо себе багато друзів, як хобі полюбляв збирати гриби.

Восьмого травня 2023 року Сергій був призваний до лав Збройних Сил України. За самовідданість і безстрашність, які Сергій проявляв у кожному бою, побратими дали йому позивний «Лев».

4-го листопада 2023 року, близько 20-ї години в районі зруйнованого залізничного мосту в м. Куп’янськ, Харківської області, під час переправи на човні через річку Оскіл, човен Сергія перекинувся. А 2-го квітня 2024 року від національної поліції став відомий факт смерті Сергія Левицького.

Дуже позитивний, порядний ввічливий, щедрий, мав велику любов до дітей. Таким знають Сергія староста села Людмила Левчук, його сусіди і однокласниця Алла. З перших днів повномасштабного вторгнення Сергій ходив до центру комплектації та соціальної підтримки та йому відмовляли, а в травні 2023 року дали добро по повістці

Вець Андрій Олександрович народився 14 липня 1984 року в нашому місті. Навчаючись у-й школі займався спортом. Вивчав карате та дзюдо. Щоразу виходив переможцем зі змагань. По закінченню школи проходив строкову службу у м. Вінниці у військовій частині 3008. Далі вступив в наше училище, де здобув професію електромонтер контактної мережі.

Працював у м. Вінниці в БМП— 392 за спеціальністю. Одружився, згодом став татом. Любов та гордість за сина переповнювала його, він обожнював свого синочка — Тимура.

22 березня 2023 року був призваний до лав Збройних Сил України. Навчання проходив у Кіровоградській області, після пройшов відбір та був направлений на навчання в Польщу. Саме там отримав почесне І місце в Міжнародних військово-патріотичних змаганнях, за що отримав для своєї частини чотири військові броньовані автомобілі. Повернувшись на Батьківщину, боронив Харківщину, в серпні того ж року Петропавлівку, в жовтні — Синьківський ліс, в грудні — Сеньківку де проявив себе, як військовослужбовець, який знає, що робити на полі бою. Його дії були високо оцінені командуванням батальйону та в жовтні минулого року він отримав військове звання молодший сержант та посаду командира відділення

Біля населеного пункту Лиман Андрій виконував завдання на території іншого підрозділу. Після успішно завершеної операції потрапив під ворожий артобстріл,  отримав поранення. Після госпіталю повернувся у свою військову частину з твердим наміром пов’язати своє подальше життя з військовою справою.

2-го квітня 2024 року головний сержант 1-го механізованого взводу 1-ї механізованої роти, 1-го механізованого батальйону військової частини А— 4576 поблизу населеного пункту Осиковий Гай, Чугуївського р-ну, Харківської області Андрій загинув.

Добрий, щирий, завжди усміхнений. Дуже порядним виховала його мама.

З розповідей близьких Андрій був щирим і завжди з почуттям гумору. Коли приїздив місяць чи півтора тому у відпустку, то поставив собі завдання всіх своїх друзів обійти.

— Я кажу йому, краще відпочинь. Кого не обійшов, зустрінешся з ними коли наступного разу у відпустку приїдеш, а він каже до мене: тьоть Галя, хочу всіх обійти. Обняв мене як матір свого друго і пішов. Я не думаю, що він щось передчував, він був дуже людяним і хотів побачитись з усіма близькими і порадіти за своїх друзів.

Розповівши біографії загиблих Героїв, ведуча запросили до молитви за воїнами священників. По її завершенні слово біля мікрофона мали отець Михайло Дуник, міський голова Тетяна Єрмолаєва та побратими Андрія, які прочитали подяку від командування військової частини матері Героя та громаді. Зачитавши подяку, командир взводу 41 бригади підійшов до матері Андрія і, стоячи на колінах,

подякував їй за такого сина. З чоловіками Героями стала прощатися громада.

Прощалися довго, адже цього разу на площу прийшло багато людей.

З площі траурна процесія розділилася на дві колони. Кортеж з тілом Сергія Левицького в супроводі отців Івана та Михайла Дуників взяв курс до сільського кладовища села Сестринівки.

Кортеж з тілом Андрія в супроводі отця Василя поїхав до алеї пам’яті кладовища села Козятина. Поховали Героїв під гімн України і військовий салют від посиленої салютної групи. Тепер ці двоє відважних хлопців будуть берегти наш спокій з небес.

 

 

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.