У Євгенія Пруса все мало бути попереду, якби не війна

• Понеділок, 15-го квітня, виявився ще одним чорним днем для нашої громади. Повернувся додому з поля бою Євгеній Прус.
• Він був домашнім хлопцем. Однокласники знали його, мудрого, надійного і  доброзичливого товариша.

Зустріла громада свого захисника живим коридором по всьому маршруту траурної процесії. На вулиці Князів Острозьких і біля будинку Героя Євгену рясно встелили дорогу червоними тюльпанами. Біля батьківського дому з ним прощалися рідні, близькі,  далекі і близькі сусіди, друзі і знайомі.

Попрощавшись, траурний кортеж спрямував свій курс до храму Покрови пресвятої Богородиці. 

Заупокійну панахиду провели настоятель храму митрофорний протоієрей Василь Влізло, настоятель храму Святого Пророка Іллі митрофорний протоієрей Роман Масира та настоятель Свято-Покровського храму села Сестринівки отець Іван Дуник.

Після відспівування процесія перемістилася на центральну площу нашого міста.

На площі ми зустрілися з однокласницею загиблого воїна Настею. Вона розповіла, що на площі з однокласників вона не одна, ще прийдуть Ліза, Віка і класний керівник Жені, а нині директор ліцею № 1 Оксана Кухар. Від однокласників Євгенія стало відомо, що Женя був домашнім і надто спокійним і ніколи ні з ким не конфліктував. 

— Ми знали його ще з першого класу, з садочка. Коли були старшими і зверталися до нього за допомогою, він ніколи нікому не відмовляв. Був відкритим і щирим. Про нього можна сказати тільки хороше. З 9-го класу він пішов у наше училище, — підсумувала розповідь однокласниць Настя

Поки ми говорили з дівчатами, підійшла до площі траурна колона, в голові якої — портрет воїна йшли жінки з оберемками квітів, несли коровай.

Відкрила мітинг скорботи і пам’яті директор будинку культури Лариса Ромасько

— Ми знову зустрічаємо Героя, який повернувся додому на щиті. Героя, який загинув від рук ординської навали. І цей потік, витканий з горя і сліз, не припиняється. Є вчинки, які не мають прощення. Є злочини, які не мають терміну давності. Кремлівське зло продовжує натискати на кнопки й відправляти кількатонні касетні ракети та бомби на наші міста.

Ворог досі не полишає мрій окупувати всю Україну. Вони живуть в ілюзорному світі сфальсифікованої історії та варварських принципів, де захопивши місто, зруйнувавши його вщент — це їхній успіх.

Але добро має перемогти. Ми не маємо права забути їхні звірства і не маємо права пробачити. Це треба пам’ятати, щоб ні на мить не припиняти підтримувати нашу армію, — сказала ведуча і перейшла до біографії Героя.

 Євген Прус народився 1 лютого 1999 року в нашому місті. Навчався в першій школі. В молодших класах мріяв стати інженером-конструктором. Після 9-го класу вступив до нашого училища, де здобув професію «Слюсар з ремонту рухомого складу. Помічник машиніста тепловоза. Помічник машиніста електровоза». По закінченню навчання пішов працювати в Локомотивне депо слюсарем. Далі — служба в Національній Гвардії України. Після служби повернувся працювати в Локомотивне депо слюсарем, згодом перевівся на  помічника машиніста. І все мало бути добре. Саме час мріяти, кохати і жити та на Україну вдерлася війна…

10 квітня 2023 року Євгеній Прус був призваний до лав Збройних Сил України. Розвідник-сапер 1-го розвідувального відділення 2-го розвідувального взводу розвідувальної роти військової частини А 4350 в районі населеного пункту Роботине, Запорізької області в результаті зіткнення з противником 13 серпня 2023 року вважався зниклим безвісти (ідентифікований за результатами тесту ДНК 12 квітня 2024 року).

Дуже турботливий, ніжний, мудрий, надійний, доброзичливий, справедливий, відповідальний, позитивний. Він з честю приймав усі життєві ситуації. Він просто був найкращий, — сказала ведуча і запросила до молитви за загиблим воїном священників.

По її завершення біля мікрофона мали слово отець Роман, міський голова Тетяна Єрмолаєва, класний керівник Євгена Оксана Кухар. Після їх виступів з Євгеном стала прощатися громада.

Багато наших земляків не стримували сліз.

Поховали Героя на Алеї пам’яті сільського кладовища під Славень України і військовий салют від салютної групи.

Коли більшість людей покидали кладовище, до нас підійшла далека сусідка загиблого воїна і нас запитала чи був Женя одружений? За навчанням, роботою і службою не встиг Женя одружитися. Якби не війна — все це у нього було б попереду.

 

 

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.