Громада зустріла Сергія Годзя та Івана Базелюка на колінах в сльозах і з квітами

• Їх любили в громаді і родинах, обоє навчалися у Вернигородоцькій школі, у них було багато мрій на життя.
• Коли ворог пішов на Україну повномасштабною війною, пішли захищати рідну землю.
• Боронили її до останнього та загинули від поранень, несумісних з життям.

Зустріла громада своїх захисників живим коридором, стоячи на колінах, кидаючи під траурний кортеж живі квіти. Почався живий коридор від в’їзду у Вернигородок зі сторони Козятина і завершився біля будинків, звідки славні воїни пішли на війну.

Попрощавшись із Героями вдома, обидві колони взяли курс до храму Різдва Пресвятої Богородиці, що у Вернигородку.

Чин похорон за загиблими воїнами провели благочинний Вінницько-Тульчинської єпархії настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці митрофорний протоієрей Роман Масира, благочинний Вінницько-Барської єпархії настоятель храму Святителя Миколая митрофорний протоієрей Валерій Курнір, настоятель Свято Покровського храму села Сестринівка отець Іван та настоятель храму Покрови Божої матері села Вівсяники митрофорний протоієрей Віктор Воронко.

Після відспівування загиблих воїнів, на подвір’ї церкви пройшов мітинг жалоби і пам’яті. Відкрив його очільник старостинського округу Володимир Гупяк.

- Війна, з якою загарбницька росія прийшла на територію України, забрала ще два житті. Ми сьогодні прощаємося з нашими захисниками Сергієм Годзем з Вернигородка та Іваном Базелюком з Великого.

Годзь Сергій Олександрович народився 10 лютого 1988 року у Вернигородку. Закінчив Вернигородоцьку школу, навчався в Козятинському залізничному училищі. Працював в Укрзалізниці м. Козятина. Створив сім’ю з дружиною Юлією. Крім дружини Юлії у Сергія залишився син, який навчається у місцевому ліцеї в 4 класі. Зв’язок з Сергієм Олександровичем обірвався 27 червня 2023, з тої пори він вважався, як зниклий безвісті. У рідних ще була надія, що Сергій знайдеться, але 10 листопада 2023 року родина отримала сумну звістку, що Сергій загинув. Воював він у надскладних умовах, показав себе гідним воїном. Сергію минуло всього 35 років.

Базилюк Іван Васильович народився 11 червня 1976 року теж закінчив Вернигородоцьку школу. Йому назавжди виповнилося 47.

13 листопада 2023 року під час виконання бойового завдання отримав поранення, несумісні з життям.

- Він був щирою, доброю та відкритою людиною. Любив життя та не вагаючись з перших днів повномасштабного російського вторгнення пішов до армії, - сказав ведучий та надав слово голові Глуховецької громади Олександру Амонсу.

Очільник Глуховецької громади сам не раз був недалеко від лінії фронту, знає про подвиги наших воїнів не з преси. Він висловив щирі співчуття сім’ям загиблих воїнів, їхнім родичам і близьких Героїв. 

- Нехай добрий, світлий спомин про них назавжди залишиться в нашій пам’яті. Вони віддали найдорожче - своє життя, тож пом’янемо їх хвилиною мовчання  стоячи на колінах, -  закликав всіх присутніх селищний голова Олександр Амонс.

Зі словами підтримки рідних, подяки воїнам і власного смутку звернулася до громади класний керівник Сергія. Побратим Івана з позивним «Лис» розповів, що Іван був не просто відмінним бійцем, а й хорошим другом. В бою Іван був відважним і надійним. «Лис» пообіцяв, що за загиблих Героїв вони помстяться ворогу і проженуть його з України.

Після виступів з загиблими Героями стала прощатися громада. Обох хлопців крепко поважали в громаді, а сліз втрати не змогли втримати навіть чоловіки.

Попрощавшись на подвір’ї храму, траурна процесія знов розділилася на дві колони. Одна пішла до сільського кладовища Вернигородка, а друга попрямувала у село Велике.

На кладовищах священники провели ще одну заупокійну молитву, попросивши для загиблих воїнів у Всевишнього достойного місця у царстві Божім. Поховали Героїв під Гімн України та військовий салют від салютної групи.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.