«Час не здатен загоїти рану втрати». Пам'яті Героя Олександра Барчука

• У п'ятницю, 4 вересня мнуло два роки відтоді, як перестало битися серце Захисника України, уродженця села Лозівка – Олександра Барчука
• Пам'ятаємо...

«Час невблаганно віддаляє той трагічний день, але не здатен стерти з пам’яті людину, яка жила заради України, заради своєї родини, заради майбутнього рідної землі» — пишуть у громаді

Про Героя

Олександр Барчук народився 20 грудня 1965 року у с. Лозівка Вінницької області. Тут промайнуло його дитинство, тут зробив свої перші кроки у життя. Навчався у Лозівській початковій школі, а після закінчення 9 класу вступив до професійно-технічного училища, де здобув професію будівельника. Протягом 1984-1986 р.р. проходив строкову військову службу, гартуючи силу духу та характер.

У 1987 році одружився з коханою дівчиною на ім’я Поліна а у 1991 року у подружжя народився син Віктор – найбільша гордість і радість батька.

Довгий час пропрацював слюсарем на атомній станції у м. Южноукраїнськ. У червні 2014 був мобілізований у зону АТО на території Луганської та Донецької областей. Через рік отримав посвідчення учасника бойових дій. Військову службу проходив у званні сержанта, навідника колісних БТРів.

Війна залишила глибокий слід у його житті. У квітні 2020 року Олександр був звільнений в запас у зв’язку із важкою хворобою. Попри біль і виснажливе лікування, він мужньо боровся до останнього не втрачаючи сили духу та віри.

Та на жаль, 04 вересня 2024 року на 59 році життя серце Олександра не витримало… Відійшов у вічність справжній патріот Батьківщини, мужній воїн, люблячий чоловік і батько, який до останнього подиху виявляв стійкість, мужність і любов до України. Він віддав державі не лише роки служби – він віддав їй частину свого життя і здоров’я.

«Час не здатен загоїти рану втрати. Він лише вчить жити з болем, який назавжди оселився в серцях рідних, друзів, побратимів і всієї громади. Та пам’ять про Героя не згасає. Вона живе у наших молитвах, у синьо-жовтому прапорі, у кожному мирному ранку, який виборював він. Герої не йдуть назавжди. Вони живуть у нашій пам'яті, у наших молитвах, у вільній Україні, за яку вони боролися»

Читайте:

«Коля приніс мені поранених, а сам з іншим взводним пішов на ворожі позиції»

Навколішки, у тиші, зі сльозами на очах... Провели в останню земну дорогу Героя Ігоря Приставку

Додайте РІА Козятин до вибраних джерел в Google.