Навколішки, у тиші, зі сльозами на очах... Провели в останню земну дорогу Героя Ігоря Приставку

Анастасія Квітка

У суботу, 5 вересня жителі Самгородоцької громади зустріли Героя Ігоря Приставку живим коридором шани, схиливши голови перед Героєм, який до останнього подиху стояв на захисті України.

«Навколішки. У тиші. Зі сльозами на очах… Самгородоцька громада провела в останню земну дорогу свого Захисника. Кожен прапор, кожна квітка, кожна запалена свічка стали символом нашої вдячності та невимовного болю» — пишутьу громаді

Про Героя

Ігор Приставка народився 20 лютого 1983 року в с. Михайлин у багатодітній родині Приставки Олени Миколаївни. Був наймолодшим сином та братом. Мама Ігоря рано померла і він залишився під опікою сестри Ольги.

Дитячі і юнацькі роки провів у рідному селі.

У 1989 році пішов до 1 класу Михайлинської школи, 9 класів якої закінчив у 1998 році.

Після закінчення школи вступив на навчання у Козятинське міжрегіональне вище професійне училище залізничного транспорту, де здобув спеціальність «електромонтер контактної мережі».

У 2001 році був призваний на військову строкову службу до Збройних сил України.

У 2005 році був прийнятий на посаду оператора БУМа в ЗАТ «Юзефо-Миколаївська АПК». Із 2006 по 2009 працював водієм пожежної машини, із 2011 року – слюсарем ТЕЦ.

У 2008 році зустрів свою кохану Марію, молоді люди одружилися, згодом у їхній сім’ї народилася донечка Діана. Проте, сімейне життя не склалося, і з 2010 року, з допомогою сестри Ольги, Ігор виховував доньку сам.

У 2014-2015 роках був учасником Антитерористичної операції на території Донецької області.

Після початку повномасштабного вторгнення, у січні 2023 року був мобілізований до лав Збройних сил України.

Пройшовши навчання у Польщі, старший матрос, Приставка Ігор Петрович, ніс службу у 2-ій роті 2-го батальйону 37-ої окремої бригади морської піхоти військової частини А4548 Військово-морських сил.

Разом зі своїми побратимами стояв на захисті Донецької області. У липні 2023 року був нагороджений медаллю «За відвагу». У вересні 2025 року, за станом здоров’я, був переведений у 92 резервну роту.

29 серпня 2026 року серце нашого Героя зупинилося в н. п. Засілля Миколаївського району Миколаївської області. Йому назавжди 43…

Біля рідної оселі підносилася щира молитва за упокій душі воїна, яку очолив священник Вінницько-Барської єпархії Православної Церкви України Благочинний протоієрей Валерій Кушнір у співслужінні з священником Православної Церкви України - Олексієм Якубівським.

У храмі села Михайлин лунали слова прощальної служби, які розривали серце. Рідні, друзі, побратими, односельці — усі молилися за того, хто віддав своє життя, щоб жили ми.

Біля храму відбувся жалобний мітинг.

Під звуки Державного Гімну України тіло Героя віддали рідній землі. Над Алеєю Слави пролунав військовий салют, а Державний Прапор, який огортав домовину Захисника, передали його рідним — як символ честі, мужності й безсмертної любові до Батьківщини.

Вічна пам'ять та слава Герою! Щирі співчуття рідним і близьким!

Читайте:

«Рідненька, як ти, Бережи себе писав своїй матусі з фронту 24 річний Олександр»

Додайте РІА Козятин до вибраних джерел в Google.