До Дня інваліда: Наталія Степанівна Лазарчук с. Сокілець

Так сталося в житті, що ми хворіємо.

Нести нам хрест свій і усе терпіть,

Але серця свої не охолодим —

Ми знаєм ціну всьому на землі.

Найщиріші й найдобріші люди —

Це всі ті, що горе знають і біду,

А не ті, що “коверзують” гроші —

І кричать — “я в відчай не впаду!”

А як доля чуть їх похитнула —

Зразу ж “sos” кричать на всі кутки:

Виручайте, помагайте, люди,

І шукають скрізь — де тільки є зв’язки.

Лиш мовчить знедолена і хвора.

Все багатство в неї — це букет болячок.

А скажіть, ну хто із своїх “тачок”

Піде таких виручати?

Та вони не просять і нічого,

Тихо в світі несуть свою ношу,

А як стрінуть ще й біду чужого,

Віддадуть завжди останні гроші.

За таких в церквах молитись треба

І таких оспівувать в піснях,

Бо у долі в них завжди потреба,

А це не розноситься в вухах.

Інваліди — чемні, мужні люди,

А робить здоровий не все буде,

Так як хворий при терпінні свому

Знаходить свою професію в усьому.

Столярі, художники, поети

Навіть і спортсмени серед нас вже є.

Лиш не було б горя на планеті

І щасливо лиш було б в сім’ї.

І не треба ваших нам подачок,

І твердить, що пенсію дали —

Ми не просим, не крадем, не плачем,

Лиш би совість ви не відняли.

Як би можна було б об’єднатись

Всім цим хворим людям на землі,

Скільки було б в світі того щастя

І розстало б зло у сивій млі.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.