Рівний асфальт, багато сосен і радянський пам’ятник з майбутнього: мандруємо в Глухівці

• Проведемо для вас віртуальну екскурсію Глухівцями.

• Це селище міського типу називають «українським Памуккале» завдяки кар’єру нейморіної краси.

• Про наші враження від Глуховець та цікаві факти про історію села читайте у публікації

Мальовничі Глухівці розташовані зовсім поруч із Козятином. При в’їзді до селища міського типу вас зустрічає два знаки: праворуч — дороговказ із назвою населеного пункту, ліворуч — бетонна конструкція з мозаїкою. На ній чітко проглядається силует жінки з витягнутою до неба лівою рукою, в якій вона тримає магніт, а поруч — щось схоже за обрисами на військовий корабель. Вікіпедія каже, що це пам’ятний знак на честь 50 річниці від дня, коли радянська космонавтка Валентина Терешкова полетіла в космос. Але щось тут не так.

Коли Терешкова здійснила політ у космос, був 1963 рік. П’ятдесят років від тієї події минуло не так давно — у 2013-му. А монумент беззаперечно радянський, це зрозуміло з його зовнішнього вигляду. Виходить, що в країні рад ставили пам’ятники наперед.

Чому обрали саме Глухівці для монументу, адже Валентина Терешкова та й космонавтика загалом не мали жодного стосунку до цього смт — цікаве питання. Як і те, чому на пам’ятнику мозаїкою виклали військовий корабель. Хоча, можливо ми помилилися і це обриси каолінового комбінату. Адже скажіть комусь про Глухівці і перше, що спаде на думку — каоліновий кар’єр.

Видобутком білої глини тут займаються вже більш ніж століття, відколи почав працювати каоліновий комбінат. Його існуванню селище міського типу завдячує Павлу Адельгейму, підприємцеві німецького походження. Одні джерела стверджують, що Павло був поляком, інші — росіянином. Отримавши освіту в Європі, у 1901 році Адельгейм започаткував не лише видобуток каоліну у Глухівцях, а й заснував цукровий та кінний заводи в інших населених пунктах. Однак Радянська влада відібрала все майно Павла, а в 1938 році його взагалі арештували і розстріляли НКВДисти.

Про каоліновий кар’єр, який завдяки своїй красі охрестили «українським Памуккале», ми розповідати не будемо. Натомість поділимося нашими враженнями від Глуховець. Перше, що кинулося в очі — чистота. Жодних пляшок, целофанових пакетиків та обгорток на узбіччях доріг ми в центрі села не побачили. А це, до речі, була вже друга половина дня. Зате побачили майданчик для збору відходів, що складається з трьох баків. Вочевидь, глухівчани добре знають правило, що чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять.

Загалом центр Глуховець виглядає дуже гарно: довкола зелено, квіти у підвісних горщиках, багато сосен (не лише в центральній частині населеного пункту). А ще рівна дорога, без ям, вибоїн і тріщин. І кругова розв’язка на перехресті центральної вулиці Героїв Майдану і Шкільної. Такому Козятин може тільки позаздрити, бо у нас такого рівного асфальту немає навіть у центрі міста, що вже казати про інші вулиці. Хоча бюджет Глуховецької громади менший за Козятинський.

Привертає увагу і велика кількість дитячих майданчиків — і поруч з будинком культури у самісінькому центрі смт, і на території школи, і навіть через дорогу від церкви. Храм у Глухівцях, до речі, старовинний. Та й самі Глухівці мають давню історію. Цікава деталь: попри свою невелику площу, на рубежі ХІХ-ХХ століть землі Глуховець ділили між собою аж п’ятеро панів, а в 1860-их роках їх взагалі було чотирнадцять.

Попри те, що у Глухівцях була чимала католицька парафія, адже численні поміщики разом зі своїми сім’ями були християнами західного обряду, у селищі звели православний храм — Церкву святої Параскеви. Параскева — християнська свята. Вона жила на території сучасної Туреччини у ІІІ столітті. У ранньому віці стала сиротою, роздала все майно злиденним і стала проповідувати християнство серед язичників, за що її ув’язнили і жорстоко катували.

Церква святої Параскеви розташована у мальовничому куточку на пагорбі над сільським ставом на околиці Глухівців. Храм і дзвіницю спорудили із каменю майже два століття тому. Не так давно під час проведення ремонтних робіт під підлогою церкви виявили склеп. Існує припущення, що це могло бути захоронення Павла Бакалинського, першого настоятеля парафії святої Параскеви. Попри те, що церква у Глухівцях одна із найстаріших церков Козятинщини, святиня не є пам’яткою архітектури ані національного, ані місцевого значення.

 

 

Читайте також:

Унікальні куточки природи нашої Козятинщини

Що ховається за дверима Музею у Сестринівці

Арка закоханих, театр-роллердром і гостьовий будиночок: прогулянка центром Бердичева

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.