Арка закоханих, театр-роллердром і гостьовий будиночок: прогулянка центром Бердичева

• У сусідньому до нас Бердичеві чимало туристичних цікавинок. І це не тільки добре відомий Монастир ордену Босих Кармелітів.
• У місті не лише пам’ятки історії, а й багато сучасних арт-об’єктів.
• Розповідаємо, що цікавого побачили на центральній вулиці Бердичева і чому нам варто повчитися у сусіда

Бердичів — місто давнє. Воно старше Козятина на цілих 444 роки, але тісно пов’язане з нашим краєм. Колись Бердичів був центром повіту, до якого входили землі Козятинщини. Тоді повіт був чимось на кшталт сучасного району. І навіть центральна вулиця Бердичева свого часу була названа на честь одного із сіл колишнього Козятинського району — Білопільська. Сьогодні це вулиця Європейська. Зауважимо, що Білопільська у Бердичеві теж досі є, але вже в іншому мікрорайоні.

Вулиця Європейська починається біля залізничного вокзалу. Перше, що нас приємно вразило, коли потрапили на центральну вулицю Бердичева — це чистота. Порівняли з нашою Героїв Майдану, де на зелених зонах вздовж тротуарів постійно валяються недопалки, целофанові пакети, обгортки і не тільки. Можливо, бердичівляни смітять менше. А, може, причина у тому, що на Європейській значно більше смітників, ніж на центральній вулиці у Козятині.

Дорога рівніша, у місті чистіше

Прибиранням території в Бердичеві теж займається комунальне підприємство. Називається воно «Бердичівкомунсервіс». До речі, комунальні служби Бердичева щотижня звітують про проведену роботу на сайті міської ради. У звіті по днях розписано, коли які роботи виконувались. 

Серед спецтехніки, яку має «Бердичівкомунсервіс» — автогрейдер та дорожній каток, тож комунальне підприємство може самостійно і дороги ремонтувати. Наше «Чисте місто» такої техніки не має. Однак комунальники Бердичева часто ремонти доріг замовляють іншим компаніям. До слова, стан дорожнього полотна на вулиці Європейській не порівняти з нашою розбитою Героїв Майдану, яку кожного року латають, але толку з того мало.

Думаєте, у Бердичева кількамільярдний бюджет, як у Вінниці? Зовсім ні. Скарбницю Бердичева на 2024 рік запланували у розмірі 590 мільйонів гривень. Для порівняння, цьогорічний бюджет Козятина прийняли у розмірі 377,3 мільйона.

Не порівняти і центральну площу Бердичева з нашою. Ще декілька років тому вона виглядала нічим не краще козятинської. Це була одна з тих типових центральних площ, які залишилися багатьом містам у спадок з часів радянського союзу — ялинки на зелених зонах, типові квітники і пам’ятник Леніну, що височіє навпроти адмінбудівлі. Точнісінько як у нас колись був Ленін навпроти будинку культури. Нині площа у Бердичеві сучасна. Там цікаве планування, два фонтани, чимало арт-об’єктів, деякі з яких відтворюють родзинки міста, про що розкажемо згодом, і якісне бетонне покриття, а не старий порепаний асфальт, як у Козятині.

Центральна площа Бердичева дещо молодша за нашу. Вона з’явилася у 1977 році, коли Радянський Союз святкував чергову річницю Жовтневого перевороту. Тож і назву вона мала раніше відповідну. Площу у Козятині впорядкували у 1960-их роках, коли будували колишній кінотеатр «Мир».

Перебудову площі у Бердичеві розпочали у 2010 році. Тоді очільником міста був ще Василь Мазур (нині громаду очолює Сергій Орлюк). Натомість у Козятині поки що так і не спромоглися провести реконструкцію центральної площі — все залишилося лише на рівні ідей.

Особливе місце

Ми вже згадували, що на центральній площі Бердичева чимало цікавих арт-інсталяцій. Одна з таких — Арка закоханих. Її відкрили у 2012 році. Це фотозона у вигляді містка, над яким годинник. У куточку циферблату сидить Купідон. Висота цього арт-об’єкту — чотири метри. Він символізує перехід у портал кохання. Ескіз розробила місцева художниця Валентина Коломієць, а саму арку виготовила бердичівська приватна майстерня, яка створила чимало інших цікавих арт-об’єктів у місті.

В Арці закоханих захований ще один символ, який неможливо не помітити — камінь кохання. Його огортає металева оправа у формі серця. Це — не звичайний камінь, його привезли із Кани Галілейської — історичного села в Ізраїлі, що входить до Кустодії Святої Землі.

Кана Галілейська згадується у Біблії. Саме тут Ісус Христос звершив перше диво, коли перетворив воду на вино на весіллі одного з апостолів та благословив молодят. Це місце вважається особливим. Сюди навідуються молодята з різних куточків світу, щоб пройти обряд вінчання, адже вірять, що шлюб, укладений у церкві, яку спорудили на місці Чуда Христового, гарантуватиме їм довге та щасливе подружнє життя. 

Камінь з Кани Галілейської подарувала громаді Бердичева місцева молодіжна організація «БОМОНД» («Бердичівська організація молодих особистостей незалежної держави»). Існує повір’я, що якщо торкнутися до Каменю кохання і попросити у Бога любові – вона обов’язково прийде.

Також на центральній площі є арт-об’єкти, присвячені історичним підприємствам Бердичева. Один із них — гранітний кухоль з пивом. Не важко здогадатися, що це пам’ятка місцевому пивзаводу, який працює у Бердичеві з 1861 року. Кухоль спорудили у 2013 році. На ньому напис «Живе Бердичівське пиво від Леона Ліпецького». Це данина пам’яті керівнику пивзаводу, який керував цим підприємством 36 років і якому присвоїли звання «Почесний громадянин міста Бердичів». Поруч — арт-інсталяція «Костюмчик із Бердичева», присвячена Бердичівській швейній фабриці, яка також є старовинним підприємством.

Плекають історичну пам’ять

Неподалік від центральної площі височіє Бердичівський театр. Він розташований у старовинній будівлі, яка датується 1908 роком. І тоді це був роллер-дром — будівлю звели спеціально для катання на роликових ковзанах. Однак парафія католицької церкви, що розташована поруч, поскаржилася до Київського генерал-губернатора на те, що гамір розважального закладу заважає прихожанам молитися, тож роллер-дром довелося закрити.

Через декілька років будівлю викупив бердичівський лікар та підприємець Давид Шеренціс. Він переобладнав приміщення і в 1911 році відкрив тут міський театр Шеренціс та кінотеатр «Експрес». Приблизно у ті ж роки у Козятині теж був свій «Експрес», неподалік від будівлі сучасної райдержадміністрації.

Коли до влади прийшов радянський союз, бердичівський «Експрес» націоналізували. Тоді він став Першим радянським театром. Власної трупи він не мав до 1944 року — від самого початку заснування у театрі виступали гастролери з різних міст, не тільки України. У 1959 році Бердичівський пересувний український драматичний театр взагалі вирішили ліквідувати. Приміщення переобладнали під будинок культури, спершу міський, потім районний. Театр сюди повернувся аж у 2013 році, коли провели реставрацію будівлі.

Поруч із приміщенням інформаційна табличка з QR-кодом, просканувавши який можна дізнатися більше про туристичний об’єкт. Це кардинально інший підхід до історичної пам’яті міста, адже і в нас є ровесник бердичівського театру — Будинок науки і техніки станції Козятин (в народі ЖДК). Його теж спорудили у 1908 році. У ті часи він функціонував як кінотеатр, а згодом став клубом. Свого часу в Будинку науки і техніки вирувало життя — тут було чимало гуртків, щороку проводили Новорічні ранки для дітей залізничників. Але нині будівля стоїть пусткою і занепадає — останні роки приміщення зачинене на замок.

Загалом у Бердичеві дуже багато історичних будівель з цікавою архітектурою, однак не всі з них бережуть так трепетно, як театр. Одна така споруда заховалася неподалік Центрального універмагу — двоповерховий будинок поруч із адміністративним корпусом медичного коледжу. Його теж побудував Давид Шеренціс. Приміщення використовували як гостьовий будиночок. Сам Давид проживав поруч, у маєтку, де нині розташовано вищезгаданий заклад освіти.

У 1919 році гостьовий будиночок Шеренціса орендувала лікарка, яка допомагала дітям з’являтися на світ. Однак коли до влади прийшли совєти, приміщення націоналізували. Тут було і приватне підприємство, і редакція районної газети, і нотаріальна контора з фільмотекою й міським архівом. У 1980-их роках будівля перестала використовуватися і почала повільно занепадати. У 1986 році колишній маєток Шеренціса віддали для облаштування медичного училища, а згодом на баланс закладу освіти передали і гостьовий будиночок. Тут мали розмістити адміністративний корпус, але вже на той час у стінах були тріщини і треба було міняти покрівлю. Будівою почали реставрувати у 2011 році, але роботи призупинили у 2017-му, позаяк область перестала фінансувати ремонт.

Читайте також:

Прогулянка Жмеринкою: дерево кохання, креативне ательє і багато цікавого

Чим Львів подібний до Козятина

П’ять цікавих місць області, які варто відвідати

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.