Чим Львів подібний до Козятина

• Старовинні будівлі, мощені вулиці, неповторної краси храми — це все про Львів.
• Та, як і будь-яке місто, він також має свій зворотній бік. І в ньому ми знайшли дещо спільне з рідним Козятином.
• Розповідаємо, чим ці два на перший погляд абсолютно різні міста схожі між собою

Коли заходить мова про Львів, у багатьох одразу виникають асоціації з кавою, лабіринтом вузьких вулиць та красивою архітектурою. Хочеться сфотографувати ледь не кожну будівлю, бо кожна з них — це справжній шедевр. Таке враження на мене справив Львів, коли я приїхала до нього вперше п’ять років тому.

Перебуваючи нещодавно у робочій поїздці, мені довелося пожити у Львові чотири дні. За цей час я побачила інший Львів. Не очевидні речі, на які ми звертаємо увагу, коли приїжджаємо до міста на відпочинок, а те, що залишається, так би мовити, за кадром. І виявилося, що навіть місто Лева має спільні риси із Козятином.

Є і в нас, але менше

Перше, що є у Львові точнісінько таке саме, як і в Козятині, напевно вас здивує. Бо мова піде про зупинки громадського транспорту. Ні, ми зараз не про ті пережитки минулого, які залишилися козятинчанам від радянської епохи. Ми зараз про сучасні прозорі зупинки, яких на все наше місто лишень п’ять штук — одна у центрі, дві на ПРБ, ще одна в районі училища і п’ята — неподалік від міського цвинтаря.

У Львові всі зупинки громадського транспорту прозорі. Принаймні на тих вулицях, де я була, мені не зустрілася жодна радянська. Усі сучасні, подібні до тих прозорих зупинок, які почали ставити у нас п’ять років тому. Щоправда, із вагомою відмінністю — у Львові на склі зупинок нанесені їх назви. Натомість у наших такого немає, та позаяк Козятин, на відміну від Львова, місто не туристичне, напевно немає такої потреби.

До речі, у Львові прозорі зупинки навіть миють. До нас ця процедура поки не дійшла. Та й перед тим, як її впроваджувати, самі зупинки треба полагодити: у тих, що на ПРБ та неподалік від цвинтаря, вже немає скляних панелей, а із зупинки в центрі міста зник дах.

Особливості торгівлі

Базар на вулиці — притаманна для Козятина риса. Колись і Вінниця мала подібну проблему, але там її владнали. Натомість у нас Ринок «Хлібодар» так і не змогли втиснути у його власні рамки, тож він поширився ще й на вулицю Василя Земляка, де вдень неможливо ні пройти, ні проїхати: на тротуарах лотки з товаром, а на дорозі не лише повно покупців, а й вантажівки, що привозять продукти. Від цих габаритних автомобілів стає ще важче протиснутися крізь натовп. Але ринок на вулиці не лише біля Маленького базарчика. Ще є точка на кругу, та й на провулку Наумова, що веде до Великого базару, досі в базарні дні продають товар прямо на тротуарі.

Подібне я побачила і в Львові. Неподалік від вокзалу є Привокзальний ринок. А перед входом просто вздовж вулиці утворився ще один базар. Біля бордюру жіночка продає черемшу. «Взуття, взуття!», — голосно гукає ще одна продавчиня поруч. Чим вам не Козятин? Тільки вулиця не Василя Земляка, а Городоцька.

Алеї

Козятинчани часто нарікають на вулицю Винниченка. У міській раді зараз мудрують над тим, як зробити організацію дорожнього руху цієї вулиці, адже і без того вузьку проїжджу частину вдень заставляють автівками, через що двом автомобілям, що рухаються назустріч, проблематично розминутися. Так само важко розминутися і пішоходам, бо на вулиці Винниченка занадто вузькі тротуари. А на деяких ділянках ще й стовпи стоять просто посеред доріжки, що забирає простір і без того не широкої алеї.

Вузькі тротуари — це фішка Львова. При чому у нас на Винниченка пішохідні доріжки принаймні півтораметрові, у місті Лева трапляються навіть вужчі тротуари. Попри це, у Львові примудряються ще й робити поруч із пішохідними зонами велодоріжки.

Є ще одна вагома деталь, та це вже радше про відмінність: в історичному центрі Львова вулиці вимощені бруківкою. Це саме стосується і тротуарів. І на тамтешніх пішохідних доріжках немає вирв, тріщин і розломів, на відміну від тротуарів козятинських, на яких можна поламати ноги, бо асфальтове покриття на них вже давно зносилося. Хоча у Львові на тротуарі теж можна спіткнутися: часом під ногами трапляється слизька бруківка. А уявіть, як там ходити в ожеледицю.

Одвічна козятинська проблема

Що нас турбує ще більше, ніж вузький тротуар на Винниченка — так це вода. Цю проблему обіцяють вирішити перед кожними виборами і з року в рік повторюється те саме: далі слів поки справа не доходить. Навесні та влітку вода з-під крана часто забарвлюється в зеленкуватий колір і має неприємний запах. Тож козятинчани змушені вживати воду бутильовану, або ж ходити з відрами до криниці.

У нас проблеми з якістю питної води мають дві причини. По-перше, вода береться не зі свердловини. По-друге, труби, по яких вона подається в наші домівки, вже давно зношені. Натомість у Львові водопровідна вода береться зі свердловин, тому за бактеріологічними показниками вона відповідає нормі. Тож у місті Лева з кранів тече артезіанська вода, в прямому сенсі цього слова, її можна пити навіть не кип’яченою. Але є свій нюанс. У Львові водопровідна вода має підвищену жорсткість. За даними дослідження, яке проводили у 2019 році на замовлення видання «Zaxid.net», у деяких мікрорайонах Львова водопровідна вода мала показник жорсткості 8,7 мг-екв/літр. Це, звісно, не перевищення санітарних норм, але така вода вважається середньої жорсткості.

Як саме на нас впливає підвищена жорсткість води, я побачила на власному досвіді: якщо декілька разів на день мити руки жорсткою водою, шкіра пересушується і з’являються задирки. Підвищена жорсткість води впливає і на волосся: воно втрачає блиск і стає дуже сухим.

Залишки радянської епохи

Ми звикли до того, що Львів — це красива архітектура. Історичний центр міста занесений до світової спадщини Юнеско і чи не на кожній будівлі тут табличка, яка сповіщає про те, що споруда є пам’яткою архітектури. Але є у Львові не лише будинки, якими можна милуватися. Трапляються тут і сучасні будівлі, а також споруди доби СРСР. Саме те, чого зовсім не очікуєш побачити у Львові.

За кілька кроків від історичного центру міста я натрапила на водонапірну вежу із червоної цегли. Це не старовинна башта, як та, що в Козятині на вулиці В’ячеслава Чорновола (колишня Васьковського), а звичайнісінька радянська. Таку можна побачити у нас і в районі ПРБ, і на Винниченка. На секунду здалося, що я вдома.

Вибивається із загальної картини архітектурної краси і будівля Львівського державного цирку. На щастя, масова перебудова міста не торкнулася, тому архітектури часів СРСР у порівнянні з кількістю старовинних будинків у Львові зовсім небагато.

Грушевський

Що ще поєднує Козятин зі Львовом — так це пам’ятники Михайла Грушевського, голові Центральної ради Української Народної Республіки, чиє фото зображене на 50-гривневій купюрі. Михайло Грушевський має стосунок як до Львова, так і до Козятина. У нас він бував проїздом, тому що його дідусь із бабусею по маминій лінії мешкали в Сестринівці. А у Львові відомий український історик певний час навіть жив. Тож не дивно, що і в нас, і в місті Лева встановили монументи на його честь.

Пам’ятник у Львові зовсім не такий, як у Козятині. Там постать Грушевського вилита з бронзи. Над монументом працювало три скульптори, а встановили його у 1994 році.

Козятинський Грушевський молодший за свого львівського колегу на десять років. Над нашим пам’ятником працював один скульптор і виконаний він із граніту.

Справжні родзинки

Наостанок ми залишили те, що поєднує Козятин та Львів у плані архітектури. Ви вже напевно здогадалися, що мова піде про наші вокзали. Обидва — пам’ятки архітектури. Обидва — унікальні, адже такої споруди більше не зайдеш у жодному іншому місті. Обидва старовинні, тому що і Козятинський, і Львівський вокзали збудували ще у ХІХ столітті. А ще обидва увійшли до топ-15 найкрасивіших вокзалів України. Цей рейтинг у 2021 році склав столичний мандрівник та блогер Києслав Борщагівець.

Львівський вокзал трохи старший за наш. Його будували три роки на заболоченій місцевості. А 4 листопада 1861 року звідси відправили перший потяг, що поклало початок залізничному руху на теренах сучасної України. Натомість Козятинський вокзал зводили протягом двох років і завершили у 1899-му.

 

Читайте також:

Жмеринка чи Козятин? Порівнюємо міста залізничників

Йде пішки з Києва на Говерлу, щоб зібрати на авто для ЗСУ

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.