"Затоптав сусідського кота, а потім зарубав сапою"

Іван Миколайович на місці розправи

На гарячу лінію нашого щотижневика звернувся вернигородчанин Петро Грабовий. Він повідомив, що його кота по кличці Швейцар майже до смерті затоптав ногами сусід, а потім напівживу тварину зарубав сапою.

– Я навіть бачив, що Іван, так звати сусіда, переступає ногами і кіт кричить. Тільки думав, що це він ненароком  коту на хвоста наступив, тому й не звернув уваги, – розповідає пан Петро. – За кілька хвилин я побачив на подвір’ї свою бліду, як ніколи, дружину Олену. Вона тремтячим голосом розповіла, що бачила як 79-річний живодер рубав кота сапою. 

В цих кущах не долетівши до води застяг кіт 

Пану Петру ми порадили: «Заспокойте дружину, а ми до вас приїдемо».

При зустрічі, вже в менш емоційному стані пан Петро розповів, що в цього кота було три клички. Його перший господар назвав його Мурком, а в домі Грабових він отримав кличку Швейцар, бо завше лежав біля дверей, та Лінивець – за те, що не хотів вставати навіть до миски. Чоловік знову розповів про страхіття страти Швейцара і додав, що Іван порубаного кота віддав своєму собаці, тільки чотирилапий відмовився від трапези, запропонованої господарем. 

Зі слів сусіда Грабових, Олега, який підхваттю допізна ловив рибу, стало відомо, шо, коли стемніло, живодер хотів  кинути кота в копанку Петра Грабового. Тільки Лінивець не долетів до води, а повис в очереті.

— На другий день я кажу йому: «Іване Миколайовичу, навіщо ви таке зробили? Раз так сталося, то чому не закопали кота, а кинули до моєї сажавки? А він мені каже: «А щоб ти там рибу не ловив, бо ти аж надто багатий», – каже господар кота.  – Був би він моїм ровесником, я навчив би його в світі жити, а так він скоро дев'ятий десяток розміняє. Людині такого віку негоже навіть по-чоловічому по фізіономії заїхати. Сказав йому, якщо він кота не закопає, то кину його йому у хату. Сусід забрав кота чи те, що залишилось від Швейцара. Тільки беруть мене сумніви, що він його закопав. Мабуть, далі в очерет закинув і тільки, – так завершив першу частину своєї розповіді полковник у відставці Грабовий.

Котячий приют для Швейцара на зиму

Поспілкувавшись з господарем кота, ми пішли знайомитися з його сусідом. Чоловік запевняв, що не хотів вбивати чужого кота. Мовляв, так захищав свого.

— Якийсь кіт прийшов мого кота бити. Я його відкинув ногою, а він знов лізе, я його знов відкинув і так три рази, – каже пан Іван.

— А на четвертий стали ногами на нього і стали душити? – запитали ми його.

— А що? Якийсь кіт прийшов на мою територію і хоче набити мого кота. 

— Захистили ви свого кота, а навіщо було вбивати Швейцара?   

— Я не знав, що то за кіт. Я його не вбивав, я йому добре дав і тільки, а що з ним потом сталося – звідки я знаю? – сказав Іван Миколайович і, як для його віку, швидко пішов через садок на своє подвір’я.

Перевиховати людину можна в дитячому віці, а у майже 80 – марна справа. В тому, що сталось, винен сам Лінивець, не читав бідолаха правил землеустрою і не знав, що на територію сусідську заходити не можна. 

Запитали в дружини Івана пані Надії, чому вона не вплинула на ситуацію? 

 — Я того всього не бачила та хіба я йому в його віці розуму вставлю? Моральну компенсацію за того кота ми можемо відшкодувати. Я вам так скажу: котяча мати ще не вмерла. Буде другій кіт,  – сказала вона.

Так, буде другій кіт. Але не Швейцар. Петро Грабовий розповів, що для них це був особливий кіт.

— Він прийшов до нас з вулиці, одні кості були на ньому. За деякий час він відійшов, поправився. – розповідає Петро. – Завжди біля дверей лежав, тому й назвали його Швейцаром. Але на зиму ми виїжджаємо у Київ. Позаминулої зими у мене був ще один кіт і я їх обох на зиму віддав дальнім сусідам. Але Швейцар не сприйняв кращі умови, а перезимував біля нашого будинку. На другу зиму я змайстрував котячий притулок на двох котів і просив сусідів, щоб вони їх підгодовували. Кіт знав Івана і довірився йому. Пережити біля пустої хати дві зими і стати жертвою розправи, коли господарі повернулися? От чому так шкода Лінивця. Він не йшов на кращі умови, він чекав, що його господарі повернуться.

Вбивство тварин – злочин 

Максимально можлива санкція за статтею про жорстоке поводження з тваринами в Україні передбачає покарання у вигляді до восьми років в'язниці.

Кримінальна відповідальність передбачена статтею 299 «Жорстоке поводження з тваринами» ККУ. Вбивство тварини, вчинене з хуліганських чи корисливих мотивів, публічні заклики до вчинення діянь, які мають ознаки жорстокого поводження з тваринами, а також поширення матеріалів із закликами до вчинення таких дій - караються штрафом від однієї тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

Ті самі дії, вчинені у присутності малолітнього чи неповнолітнього, - караються обмеженням волі на строк від 3 до 5 років або позбавленням волі на строк від 3 до 5 років.

Дії, передбачені частинами першою або другою статті 299 Кримінального кодексу України, вчинені з особливою жорстокістю або у присутності малолітнього чи неповнолітнього, або щодо двох і більше тварин, або повторно, або групою осіб, або вчинені активним способом, - караються позбавленням волі на строк від 5 до 8 років.

У Вівсяниках забрали бичка, а у Вернигородку - кроля: що ще крадуть на Козятинщині?
 

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.