«Ти ж мав на свій день народження приїхати з дівчиною, а тебе забрала проклята війна»

• Артем Москаль народився і виріс в Іванківцях. Захищав молодших і був дуже щедрим, спритним і спортивним.
• На річці починав купатися, як тільки зійде лід. Не було для нього такого дерева, на яке б він не виліз.
• Служити пішов у Національну гвардію. На свій день народження Артем мав поїхати додому, але в ніч з 14 на 15 жовтня загинув у бою

За хоробрість і патріотизм командування військової частини, де служив Артем, нагородило його 10-денною відпусткою додому. Такий подарунок він мав отримати 15 числа, щоб 17 жовтня свій день народження відзначити в родинному колі. Він мав приїхати разом зі своєю коханою дівчиною із Слов’янська. Бабусі Людмилі телефоном він розповідав, що планує з нею одружитися.

В ніч з 14 на 15 жовтня 2022 року вірний військовій присязі, стрілець 1 відділення 2 патрульного взводу 1 патрульної роти патрульного батальйону військової частини 3035, захищаючи Батьківщину в бою, поблизу села Терни Донецької області отримав поранення, несумісне з життям.

Зустріла свого Героя громада села 18 жовтня о 10-й вечора живим коридором з квітами, свічками і ліхтариками — від лісництва до будинку загиблого воїна, що на вулиці Набережній. Сусіди Артема називають його своїм і гірко плачуть.

— Він нам був своїм, з нашими внуками виріс та ще й загинув за два дні до свого 20-річчя, як тут не плакати, — каже сусідка Тетяна.

Минула ніч, а на ранок знов вся сільська громада зібралася біля будинку Артема, щоб провести свого захисника в останню дорогу.

Службу Божу проводили священники Православної церкви України протоієрей Василь Влізло та отець Роман Масира, а на дворі в цей час почала формуватися траурна колона. В голові колони — прапороносці і почесна варта Національної гвардії, сусідка воїна з двома обручками на подушечці, гілка ялини, вбрана цукерками та штучними квітами, ікона Божої Матері та портрет загиблого воїна.

Після заупокійної молитви траурна колона рушила на площу.

Дорогою на розі вулиць Пилипа Орлика та Грушевського до колони з Набережної приєдналася колона Героя Олександра Завідіна з вулиці Лисенка, що в Козятині. Обидві колони з’єднались і єдиною процесією йшли на площу.

Перед тим, як з Героями прощалася громада, заупокійну молитву за загиблими воїнами провели священники ПЦУ та служитель УГКЦ Антон Борис. На мітингу-реквіємі говорили козятинський міський голова Тетяна Єрмолаєва та вчителька Іванковецької школи Тетяна Матицина. Після їх виступів із загиблими воїнами стала прощатися громада.

Потім процесія знов роз’єдналася на дві колони. Артема проводили в останню дорогу у селі Іванківці. Молодь, друзі воїна вчергове організували йому живий коридор. Сусіди Артема просили для нього Царства небесного і зупиняли колону майже через хату. Священник звертався до Бога з молитвою.

Поки священик читав Євангеліє, ми зустрілися на подвір’ї церкви із заступником директора з виховної роботи нині не діючої Іванковецької школи. 

— Артем любив життя, був спортивно розвиненим, їздив на  змагання і привозив з турнірів призові місця.  Був справедливим, трудолюбивим, захищав молодших. Коли його призивали до армії, гордився тим, що буде служити у Національній гвардії. В якійсь мірі він був екстрималом, купатися на ставку починав з травня. Якось побачила його на ставку, кажу йому, що ти робиш, вода холодна, а мені каже, що йому не холодно. Не було в селі високого дерева, на яке б він не виліз. Він казав, після армії одружуся і ви, Надіє Петрівно, будете у мене гуляти на весіллі. Він був дуже доброзичливим і шкода, що через війну не здійснилися його мрії. 

На сільському кладовищі рідні, родичі, друзі воїна, його дівчина, громада села прощалися з Артемом востаннє. Мама ніяк не могла відпустити сина і благала не закривати кришку труни. Бабуся Артема, його молодші братики, рідні та й незнайомі люди не могли стримати сліз. Від побратимів нацгвардійця прогримів військовий салют Національної гвардії.

Від мами та бабусі Артема стало відомо, що служив він разом із козятинчанином Богданом Іщуком. Вони в лютому цього року обоє мали повернутися додому. Купили навіть на зміну військовому цивільний одяг. Тільки планам наших земляків завадило повномасштабне російське вторгнення. Богдан загинув 31 березня під н. п. Новодружеськ… 

Бабуся Артема згадувала, як Артем допомагав їй по господарству. 

— Все, що я попрошу його, він виконає і каже: «Бабуля, я побіг грати у футбол». Дуже був щедрим, роботящим та безвідказним і загинув за декілька годин до омріяної поїздки до рідного дому, — схиливши голову, розплакалась бабуся Людмила.

Читайте також:

Восьмий місяць війни: згадуємо наших Героїв, які загинули за останній час

Вони були родичами і загинули в один день: попрощалися з Артемом Москалем та Олександром Завідіним

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.