Вони були родичами і загинули в один день: попрощалися з Артемом Москалем та Олександром Завідіним

• Не встигла Козятинська громада оговтатися від страшної звістки про загибель Сергія Бігуна та Анатолія Загребельного, як горе знову постукало в наші двері.
•  Війна забрала життя ще двох наших воїнів — Артема Москаля та Олександра Завідіна.
• В останню путь Героїв провели 19 жовтня

На центральній площі Козятина зібралися люди, щоб провести в останню путь двох бійців, які віддали життя за Україну.

Попереду траурної процесії йшли військові з прапорами, за ними несли молоде деревце ялини, прикрашене цукерками, різнокольоровими стрічками та штучними квітами. Адже один із наших Героїв, Артем Москаль, ще навіть не встиг створити сім’ю. Він народився і все життя прожив в Іванківцях. Ходив до місцевої школи. Після випуску вступив до нашого училища, де вивчився на слюсаря з ремонту автомобілів. А далі на Артема чекала служба в армії.

Ще будучи строковиком, наш земляк підписав контракт із Національною гвардією. Разом зі своїм бойовим підрозділом Артем Москаль виконував бойове завдання на Донеччині. Почався бій, під час якого боєць отримав поранення, несумісні з життям. Він загинув 15 жовтня, за два дні до власного 20-річчя.

Того ж дня ми втратили ще одного Героя — козятинчанина Олександра Завідіна. Він навчався у школі № 4 (нині ліцей). Після дев’ятого класу вступив до нашого училища. Деякий час працював на залізниці. Знайшов своє кохання, одружився, став батьком двох чудових синів — Віталія та Олександра. У вільний час обожнював рибалити.

На третій день повномасштабної війни Олександра Завідіна призвали до війська. Наш земляк проходив службу у мінометному взводі. Разом із побратимами потрапив на Херсонщину. У суботу, 15 жовтня, ворог обстріляв позиції наших бійців із танків. Під час обстрілу Олександр отримав поранення, несумісні з життям.

— Можна відбудувати міста, зорати поле, відродити економіку, але примусити битися серце тих, хто загинув, неможливо, — сказала Світлана Рибінська, начальниця відділу культури. — Залікувати зранену душу, не залишивши рубців, неможливо. Ідуть у засвіти молоді життя. Вони стали нашою історією, героїчною пам’яттю і вічним болем. Гіркий смуток війни чорним крилом знову торкнувся нашої громади.

Мітинг-реквієм у пам’ять про Олександра Завідіна та Артема Москаля оголосили відкритим. Священники Православної церкви України Роман Масира і Василь Влізло та священник Української греко-католицької церкви Антон Борис провели спільну молитву.

По тому отці звернулися до присутніх.

— Сьогодні ми прощаємося з воїнами, Героями, які в той час, коли ми трудилися в своєму житті, в той час, коли ми відпочивали у своїх домівках, в той час, коли ми переживали за них, були на передовій, — сказав Роман Масира. — Вони і в холоді, і нерідко в голоді звершували свій обов’язок. Ціною власного життя захищали життя кожного з нас. Цю велику ціну сьогодні вони покладають за кожного.

— Важко знайти слова для того, щоб підтримати, дорогі в Христі, вас, які втратили найсокровенніше, що кожен з нас має — своїх рідних, — сказав Антон Борис. — Важко підтримати і підбадьорити. Ще важче дати відповідь на те, чому ці страшні речі у нашому житті відбуваються. То, можливо, і не потрібно шукати її. Можливо, коли ми відкриємо Біблію, то ми не знайдемо, чому погані речі відбуваються з добрими людьми, але натомість ми знайдемо інше. Біблія нас спонукатиме поставити інше запитання: що робити далі? Ти маєш горе, біль, що ти з ним зробиш? Як далі ти будеш рухатися? Що далі ти зробиш із своїм життям? Напевно, кожен із нас, який далеко від передової, від нуля ставить запитання: а що я можу тут зробити, що від мене залежить? Підтримуй армію, підтримуй волонтерів, підтримуй сім’ї, які віддали своїх воїнів. Підтримуй так, як можеш і так, як вмієш.

Слово надали міському голові Тетяні Єрмолаєвій.

— Дуже тяжкі дні для нашої громади, — сказала міський голова. — Щоденні погані новини. Ми вже маємо десятки загиблих хлопців і цей біль не зупиняється. Ми не маємо пояснення, ми маємо тільки одне — впевненість у тому, що перемога буде за нами. Два чоловіки. Сашко, який мав синів, його син теж воїн, він теж сьогодні на війні і приїхав сюди, щоб провести тата. У нього були великі плани і сподівання і він щось бачив у цьому житті. І Артем, зовсім-зовсім молодий. Він ще не був одружений, але був серйозний, свідомий. Він був в армії, він не знав, що на його долю може таке випасти.

Наостанок до присутніх звернулася Тетяна Матицина, вчителька Іванковецької школи.

— Не думали ми, що сьогодні нам доведеться прощатися зі своїм учнем і батьком свого учня. Не думали, що доведеться сьогодні бачити, як обсиплеться ранній цвіт, який зацвів і не дав плоду, — каже Тетяна, і голос зривається через сльози. — Ми шкодуємо за вами, Артеме і Олександре. Ви для нас залишитеся Героями, завдяки яким ми могли спокійно спати, вставати, ходити, виховувати дітей і вчити учнів.

Після цього почалася церемонія прощання.

















Важко передати словами біль рідних, які схилилися над трунами загиблих бійців. Важко описати смуток кожного, хто підходив віддати останню шану Героям. Олександра Завідіна поховали на Алеї слави Міського цвинтаря, Артема Москаля — на Алеї слави кладовища в рідних Іванківцях.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.