Професія, що формує націю і майбутнє держави

— Що на сьогоднішній день являє така професія, яка викликає повагу і пошану усього населення, як вчитель?

— Користуючись нагодою я хотів би сьогодні поздоровити наше славне поважне вчительство з Днем працівника освіти. Так як у неділю ми всі, хто причетний та хто не причетний, відзначали День освітянського працівника.

— Як стали учителем?

— Напевно, завдяки вчителям. У мене були прекрасні педагоги. Я їм настільки вдячний, що, пройшовши великий шлях у своєму житті, з великою вдячністю сьогодні їм дякую.

Найперший мій вчитель, завдяки якому насамперед отримав фах історика, професію вчителя, це директор школи. Сам він за професією вчитель, за фахом історик. Це Іван Трохимович Чумак, прекрасна людина. З великим задоволенням я відвідував його уроки і завжди після закінчення уроків підходив до нього, радився з будь-яких житейських питань, в тому числі, що стосується історії. Коли я закінчив Вінницький історичний факультет педуніверситету, прийшов працювати в Козятин. Був запрошеним працювати у нашому райвно Володимиром Микитовичем Подрєзом. У свій час він працював зав райвно. Потім став директором школи - це людина з великої букви! Справжній вчитель! Можна було навчитися у нього мудрості. Це та людина, яка дала дорогу багатьом вчителям. Я хотів би, користуючись нагодою, сьогодні подякувати вчителям, з якими мені приходилось крокувати по всій своїй життєвій ниві:

Григорію Семеновичу Коломійченко — прекрасному вчителю, колишньому керуючому, колишньому завідувачу нашого прекрасного заповідника “Асканія нова”, біологу, хіміку - це людина “клад науки”, життєвої і наснаги, і творчості. Олені Миколаївні Сушко, прекрасний педагог, інспектор райвно. Миколі Васильовичу Коліснику, теж інспектор райвно, який сьогодні працює директором школи №3, Брониславу Адамовичу Гузовському, колишньому зав райвно. Прекрасний був вчитель, колишній директор нашої славної школи-ліцею. Валерію Івановичу Бобрівському, прекрасному учителю рівня України, завідувачу методкабінетом райвно. Миколі Павловичу Тополю, директору Пузирьківської восьмирічної школи, Павлу Михайловичу Погуляєву, Зіновію Петровичу Москалевському, Ользі Олександрівні Мельник, Раїсі Юхимовні Комісаренко, Олені Юріївні Косаткіній, В’ячеславу Вікторовичу Шатілу і Віктору Михайловичу Кучеру. Це вчителі з великої літери, які своєю творчістю, своїм життєвим досвідом дали науку, життєвий шлях багатьом прекрасним людям, які сьогодні прославляють нашу науку, освіту, економіку.

Так склалося життя у мене, що, зустрівшись з цими людьми, набрався багато мудрості, багато життєвих прикладів. Далі мене доля запросила працювати в районній держадміністрації і ця наука дала багато знань, творчості виконувати завдання, які стояли, на відмінно.

— Де ви навчалися?

— До вступу в університет закінчив режисерський факультет Житомирського культосвітнього училища. Ця наука теж дає багато, як і в творчості, так і в учительській справі. Ну а далі Афганістан, теж школа, яка дала мені великий досвід працювати з людьми, взнати життя, взнати війну і так склалось, що мені прийшлось після закінчення Вінницького педагогічного університету працювати в селі Пузирки. Працював у школі №4, працював у школі-інтернаті.

— Що маємо сьогодні в освіті?

— Сьогодні наша держава проводить реформу освітянської ниви. Я особисто підтримую цю реформу. Вважаю, що сьогодні реформа ставить за мету виховати нову людину завдяки тим змінам, які сьогодні проходять не тільки в Україні, а і в усьому світі. Сьогодні головне завдання нашої науки, нашої совіти — це виховати сучасну людину, виховати людину до сьогоднішніх наших потреб і, вивчаючи реформу і її майбуття, хотілося б вірити, що ця реформа принесе для нашої України, для розвитку економіки, соціальної сфери багато позитивного.

— Чомусь сьогодні наша Україна не забезпечує тими знаннями, які потрібні у теперішньому не простому житті. Молодь отримує освіту в інших країнах. Наша наука та освіта має непогані показники, у порівнянні з іншими освітянськими надбаннями інших країн. Але сьогодні нашим вчителям, особливо нашій молоді, недостатньо умов, недостатня заробітна плата, недостатньо уваги зі сторони держави. Сьогодні наша освіта керується правильними і мудрими “хотіннями”, але хотіти - це не значить зробити. Я особисто хотів би вірити, що сьогодні знання, які закладаються у цю реформу, знайдуть свій відбиток, знайдуть своє призначення у повсякденному житті.

— Ваша думка про міністра освіти.

— Лілія Гриневич дуже багато говорить про освіту і знову ж таки вона сьогодні покладається на досвід Таїланду. Я дуже коротко нагадаю, що значить таїландська система освіти. У свій час Таїланд пішов по системі монополізації всіх сфер життя в тому числі і освіти: “ми сказали - так і буде”. І штампували кадри різних галузей. Сьогодні ми знаємо, що Таїланд - це одна із передових країн світу, яка є взірцем економіки, соціального захисту. Через це ми хочемо взяти за озброєння в тому числі і освітянську ниву.

— У чому суть?

— Наша людина, яка навчається в якомусь закладі повинна мати не тільки знання, не тільки виховання, а і пристосовуватись до тих вимог нашого сьогодення, яких вимагає сьогодні наше суспільство. Ми знаємо з прикладів, що багато професій зникають. І сьогодні молода людина повинна не тільки навчатися, не тільки брати те, що дає вчитель. Адже вчитель — це людина, яка направляє учня в тому чи іншому напрямку. Тобто помічник. А учень повинен сам вчитися, перенавчатись до вимог нашого сьогодення.

Згадую передачу “Свобода слова” на каналі 1+1, де виступав прекрасний вчитель із Чернівців, вчитель фізики Павло Пшеничка. На передачі в основному були присутні наші народні депутати, і мене дивує, чи вони взагалі вчилися в школі. Особливо у плані спілкування, у веденні дискусії. І Павло Пшеничка сказав: “Шановні, на мій погляд, наше суспільство живе тільки за законами фізики - тобто силовими методами”. І він навів приклад, як він займається зі своїми учнями, як вчитель фізики. Учень повинен сьогодні йти в школу до вчителя з великим задоволенням, сьогодні учень повинен не боятися вчителя - це повинен бути урок “агра”. Вчитель повинен найти партнера в учневі, а учень повинен знайти у вчителеві партнера.

— Кого можете привести, як приклад?

— Хотів би згадати прекрасного вчителя, який став переможцем конкурсу “Вчитель- 2018”. Це Олександр Жук, сам він із Запоріжжя. Викладає у школі-інтернаті інформатику у дітей з обмеженими можливостями. І він навів приклад, як займається із цими дітьми. Це дуже важка наука, важка праця. Він сам може заспівати на уроці пісню, яку попросять діти. Займається йогою, прекрасно грає на гітарі. Тобто, це сьогодні ті передові вчителі, які повинні давати нам зразок викладання. Що стосується кінечної мети нашого вчительства, як говорить Президент України Петро Олексійович, що сьогодні держава повинна триматися на трьох складових: освіта, економіка та захист нашої держави.

— Які негативи маємо сьогодні?

— Держава, яка поважає себе, яка думає про майбутнє, в першу чергу вкладає кошти в освіту. Тому що це є майбутнє. Сьогодні ми бачимо наслідки того недофінансування, ми бачимо наслідки того недоброго ставлення до наших вчителів. То є результат, що наші молоді люди, отримавши професію, їдуть за кордон піднімати ту саму Польщу, піднімати інші країни Європи і Америки. Наші студенти мають дуже прекрасний фах, і ми бачимо це по різних олімпіадах, конкурсах всесвітнього рівня. І, якщо наша держава хоче сьогодні бачити Україну у сім’ї європейських держав, повинна як мінімум давати хоча б 5% на нашу освітянську ниву. Тоді буде результат, і ми зможемо спокійно дивитися вперед, йти нога в ногу з усіма європейськими державами.

— Освіта за часів Радянського Союзу була занадто ідеалізована, а на сьогоднішній день, якою має бути?

— Наша освіта на той час була одною з не найгірших у світі. Ми давали знання, але практично примінити знання не можна було. Знаємо такі приклади, коли та чи інша молода людина, закінчивши навчальний заклад, приходить на виробництво і не знає, що робити, до чого торкатись. Тобто, ціль освіти — дати не тільки знання, а ці знання застосувати на практиці. Наприклад, у інших країнах (Америка, Англія) там в першу чергу освіта базується на практиці. І ось така різниця від радянської освіти з іншими державами. Через те сьогодні основна мета і реформа освіти — це навчатися і перевчатися, приймати знання, шукати їх відповідно до тих викликів, які є в сьогоденні.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.