Події майже століття в долі нашого земляка

Цезар Поліщук за 82 роки свого життя багато побачив і переніс. Народився в багатодітній селянській сім’ї. Батько Цезаря Володимировича працював механізатором. Мати — в полі. Коли почалася війна, сім’ю Поліщуків евакуювали в Челябінську область Коркінський район. У радгоспі “Жовтневий” виготовляли трактори. Тільки з військовими діями 1941-1945 років замість тракторів стали виробляти танки. Звичайно, чотирирічний Цезик у випуску бойових машин участі не брав. Але він спостерігав, як опановував нове ремесло його батько. Війна з фашистською Німеччиною завершилась і сім’я Поліщуків перебралася назад в село Туча Козятинського району. Саме на батьківщині в рідній Тучі наш співрозмовник відчув перший поштовх долі. Цезаря Володимировича не допустили до школи через те, що він не знав української мови. Посміхнулася йому удача з освітою, як виповнилось школяреві 10 років.

Після навчання пішов працювати в рідний колгосп, де биками орав поле. Пізніше став возити бригадира на конях. У 1955 році пішов вчитися на водія. А в 1956 юнака Поліщука забрали в армію. Там він опанував нову професію водій-інструктор. Залишився бути військовим і після служби в армії. Попав на об’єкт стратегічного значення. От тільки працювати з людьми, які на військових складах дружили з зеленим змієм, новоспечений надстроковик не міг, тому і звільнився з армії. Що Цезар Поліщук на ту пору в своєму рішенні був правий, підтвердили недавні події в Павлівці. Саме через склади, що вибухнули, наш герой знову став цивільним.

Переїхав у Глухівці, пізніше у Жежелів. Влаштувався водієм санітарної машини. На новому місці квартири давали тільки сімейним. Тільки щоб було інакше, все одно його супутницею в житті мала стати фельдшер за освітою Олена Іванівна. З нею виростили і виховали двоє прекрасних дочок. Тільки в ту пору молодому подружжю хотілося працювати разом. А така перспектива вимальовувалась далеко від дому.

Переїхали сім’єю в Луганську область в місто Свердловськ. Працювали з дружиною разом. Отримали квартиру. Тільки водія санітарки як класного спеціаліста забрав під своє крило секретар райкому. Став Цезар Володимирович у нього водієм. Крім основної роботи вчився, що потім йому стало в нагоді пізніше. Секретаря з часом замінили, і в молодої сім’ї знову з’явилася перспектива працювати разом. Дружина фельдшер, а він інспектор ВГРЧ (військова гірська рятувальна частина). Інспектував він безпеку гірських виробіток Донбасу (електрика, запилення шахт, водопостачання). Віддав 25 років трудового стажу, з яких 10 підземного. Гірським рятувальником пішов на заслужений відпочинок.

На пенсії наш герой публікації став знову працювати водієм. У 2004 році померла мама і ветерана праці потянуло в рідні краї в село Тучу. Побудував будинок. Та проблеми з газофікацією в селі змусили перебратися в Махнівку. Там наш герой і живе по теперішній час. На прощання ми поставили йому традиційних два питання. Секрет зберегти себе на довгі роки Цезар Володимирович бачить в тверезому способі життя. А молоді бажає здоров’я та гідної зарплати, а також бути хорошими батьками своїм дітям.    

 Дмитро Артемчук

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.