На власному досвіді. Розповідь журналіста, який пройшов через Ковідне відділення районної лікарні

11 березня 2021 р.
Інформагентство RIA

Чим більше проходить часу від початку епідемії на коронавірусну інфекцію, тим менше ми отримуємо негативних відгуків на кшталт: «Що ви пишете? Який коронавірус? Не вішайте людям локшину на вуха!» Тепер можемо не тільки стверджувати, що Сovid таки є, а й як він веде себе в організмі людини.

Заразився автор цих рядків 19 лютого не у великому супермаркеті і не в магазині, а в малолюдному приміщенні, в якому зустрілися двоє чоловіків. Проявив себе коронавірус через 2 дні, 21 лютого. В п’ятницю, 19 лютого, був мороз з вітром, тому перші ознаки хвороби були сприйняті як звичайна застуда. Лікувався народними методами три дні, ніби полегшало. Злегка суглоби боліли, і то під час нічного відпочинку, а вдень ніяких натяків на недуг. На 8-й день піднялася температура і знов тільки в нічний час. В денну пору температура 37,2, горло перчило як при ангіні. На 9 день народні методи вже не допомагали, при температурі 37,9, обличчя та спина пекли так, ніби паяльником підігрівають. На 10 день зателефонував знайомому і він привіз ліки для імунітету, профілактики і противірусні.

Вже на 11 день знов у нічний час я втратив нюх. Щоправда, тільки на годину. В той же день пішов до сімейного лікаря.

Пройшов тест на коронавірус, вірніше не пройшов, а тест зіпсував. Як йти до лікаря та зуби не чистити? І цього було достатньо, щоб тест, який був готовий через три доби, був негативним. Крім тесту сімейний лікар послала, щоб зробив знімок легенів. Саме він і розвіяв всі сумніви – двостороння ковідна пневмонія.

Відео дня

Сімейний лікар Людмила Рожанська наполягала на стаціонарі. Та вирішив спробувати лікувати пневмонію в домашніх умовах за методом доцента Львівського медичного університету Анатолія Невзгоди. Але мабуть, щось не так робив, чи вже було пізно. Тому нікому не рекомендую лікуватися 33 процентними парами спирту. То винахід Невзгоди, мабуть тільки він може лікувати своїм методом.

Вранці звернувся до Олександра Барського і вони з головним лікарем Олександром Кравчуком наполягли на госпіталізації. Олександр Кравчук попередив: тільки не треба ні боятися, ні панікувати.

В інфекційне відділення ліг у середу, 3 березня. Ще в прийомному відділенні вміст кисню в крові був 94, вже в палаті спочатку 92, потім 90. Мій лікуючий лікар, завідувач інфекційного відділення розробила програму дихальної гімнастики. На ранок 4-го березня добилися через кисневий концентратор вмісту кисню в крові 93. Ковіду довелося відступити, хоча йому, можливо, для останньої атаки не вистачило кількох днів, а можливо й годин. На прощання він ще пройшовся по шлунково-кишковому тракту.

З кожним днем перебування у лікарні ставало краще: без кисневої маски – 94, з – всі 98. На шостий день госпіталізації, 9 березня, мене виписали з лікарні за умови виконання рекомендацій лікарів мінімум на 2 тижні.

У Козятині ходять чутки, що до хворих у лікарні рідко підходить медичний персонал. З власного досвіду можемо разом з читачами порахувати, скільки разів за зміну підходить медпрацівник до хворого.

Поява пацієнта в палаті починається з катетера, кисневої маски і до неї інструкції від завідувача відділення. Далі вечірні ін’єкції, вимірювання температури і сатурації кисню в крові. Ранком наступного дня замір температури і сатурації, ранкові ін’єкції і крапельниця. Під час крапельниці медпрацівник навідується до пацієнта щонайменше 3 рази. Отже, як мінімум медик заходить від 7 до 10 разів. До важких хворих і уваги більше. З 10 важких хворих, які на той час перебували у відділенні, часто кликала до себе тільки одна 73-річна пацієнтка, інші дев’ять чекали, тому що розуміли, що дівчата не сидять, склавши руки. Адже з такою кількістю хворих, як зараз в інфекційному, а їх майже до сотні, на всіх важких не вистачає кисневих апаратів. От і катають до півночі від одного важкого до іншого кисневий апарат. Гул, коли медсестра везе кисневий концентратор, можна порівняти з гулом електрички в метро. До важкохворих медперсонал навідується від 10 до 14 разів. Такі реалії інфекційного відділення.

За час, що автор цих рядків перебував у лікарні, медики з реанімації повернули двох пацієнтів в палату. Ці двоє перебували між життям і смертю. Так, вони й досі важкі, але вони живі, тому що в лікарні наразі ще є чим лікувати.

Поки в нашій лікарні є спеціалісти, що можуть витягти з реанімації, то ми, громада, не повинні допустити, щоб в реанімації на один апарат штучної вентиляції легенів опинилися двоє чи більше пацієнтів. А для того краще вчитися на чужих помилках і дотримуватися правил безпеки.

Як показує практика, ми рідко заражаємося від незнайомих людей, частіше від друзів чи знайомих. А підхопивши небезпечний вірус, несемо його додому і передаємо своїм близьким і найріднішим.