Кращих людей, як у Глухівцях, немає!

Одна з вимушених евакуйованих з Калинівки, жінка, якій більше 80 років, зателефонувала в редакцію, аби на шпальтах нашого видання висловити слова подяки людям з Глухівець.

— Мене звати Віра Василівна Килимник. Проживаю в Калинівці. У ніч з 26 на 27 вересня десь в десять годин вечора я вийшла на балкон. Почула, щось стріляє, побачила, що щось світиться. Подумала — десь пожежа. Але по вулиці бігли люди і я зібрала речі і пішла у підвал… — розповідає вона, хвилюючись зі сльозами в голосі.

За словами жінки, в той момент до неї зателефонував син Вадим, який сказав: “Мамочка, збирайся і відправляйся в центр міста, бо це дуже серйозне діло! Автобуси стоять біля Будинку культури”. Пані Віра повернулася в квартиру, зібрала документи, на себе теплу одежу одягнула і пішла. Це було близько другої години ночі.

— Стріляло дуже сильно і бахкало, — пригадує вона. — На щастя, до центру поки що нічого не долітало. Автобусів було багато. Взнала, що багато калинівчан роз’їхалися раніше. Я сіла в перший-ліпший автобус. Він їхав на Козятин. Не доїжджаючи до міста, ми повернули наліво. Приїхали в глуховецьку амбулаторію — дуже гарний медичний заклад. До речі, їхали всі в автобусі, зрозуміло, в поганому настрої, багато що собі навигадували. Але нас зустріли привітні люди. Виявилось, що персонал був на робочих місцях ще з дванадцятої години ночі! Усі чекали нас! Розвели по палатах, принесли все необхідне. Спати у ту ніч ніхто не міг, не дивлячись на те, що у Глухівці прибули десь о пів на четверту... Кинулося в очі (я сама медик), що всі співробітники вже по нашому прибутті були на робочих місцях.  Виходить, їх викликали на роботу і вони приїхали вчасно, щоб нас зустріти...

Зі слів потерпілої, під ранок всі “біженці” забулися якимось сном. А вже о 7-8 годині попрокидалися. І всі “сиділи” на телефонах.

— Не встигли ми відійти від хвилювання, бачу, нам несуть бутерброди з ковбасою і сиром, — каже пані Віра. — Ми навіть і не думали про їжу від всіх пережитих емоцій!

Пройшло трохи часу і нас запросили на сніданок. Усіх дуже здивувало, нас годували постійно. Був і сніданок, і обід, і вечеря. Усі співробітники дуже добре до нас відносилися. А вже під вечір середи до нас почали підходити місцеві жителі. Як у санаторії! Цим ми були дуже приємно здивовані. Люди приходили до нас в палати, приносили різні смачні страви. Ми всі навіть не сподівались, що люди так можуть відгукнутися, так можуть ввійти в наше положення...

За словами цієї літньої жінки, всім “біженцям” вже в четвер сповістили, що загроза минула. Дехто ще раніше поїхав до Калинівки своїм ходом. Опівдні 28 вересня о 15 годині організовано всіх відвезли за місцем проживання в Калинівку.

— Нам усім ще раз подали обід. І в кінці вже було, як шведський стіл — бери, що бажаєш, печиво, будь-який чай. Співробітники дуже гарно до нас ставилися. Ми всі їм дуже вдячні. Особливо, голові сільради Олександру Анатолійовичу Амонсу і завамбулаторії Галині Василівні. До речі, нас дуже розчулило, що дали з собою їжу в дорогу. Півмішка хліба, якісь рулети… У мене неодноразово наверталися сльози на очах від цієї підтримки і співчуття…

Від імені всіх пацієнтів глухівецької амбулаторії, яких прихистили в лиху годину наші земляки, і від себе особисто пані Галина бажає мешканцям Глухівець, медперсоналу і сільській владі всіляких гараздів, щоб Бог повертав їм сторицею те добро, яке вони дали калинівчанам.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.