«Пробачте, що не вберіг. У вас горе і там всі в жалобі», — сказав командир в/ч

• Микола Єдинач народився в Бродецькому. Там пішов до школи. Зростав допитливим хлопчиком і мав багато друзів. Після школи здобув професію і маючи золоті руки займався ремонтом будівель. У 2023 році Микола Єдинач добровольцем пішов на фронт. 28 липня загинув. 1-го серпня він повернувся додому на щиті

Зустріла громада свого земляка живим коридором по всьому траурному маршруту — вулицями Пляхової, Глуховець, Жежелева, Бродецького до будинку 4 на вулиці Робітничій, звідки Микола Олександрович пішов на війну.

Біля будинку Героя Миколу зустріли мама, рідні, близькі, родичі, і багато, багато друзів. Чин похорон провели протоієрей Валерій Кушнір та священник місцевого храму отець Олег. Після панахиди за загиблим воїном траурна колона рушила до сільського кладовища. Там за славним воїном пройшов мітинг жалоби та пам’яті.

Відкрив мітинг староста села Ігор Ткачук. Почав із вступного слова.      

— Шановні односельчани.  І знову чорна, гірка звістка прийшла в нашу громаду... На превеликий жаль, клята війна забрала ще одне молоде життя мужнього воїна Єдинача Миколи Олександровича, — сказав ведучий і перейшов до біографії Героя. 

Народився наш захисник 18 лютого 1999 року в селі Бродецьке Вінницької області, навчався в Бродецькій школі, по закінченні її вступив до Бердичівського училища. Здобувши освіту каменяр та маючи золоті руки займався ремонтом у Києві. Завжди усміхнений, добрий та щирий впевнено будував плани на майбутнє. І так як своєї сім'ї ще не було, всю свою любов дарував племінникам, а їх у нього аж 5. Назавжди люблячий син для своєї матусі, найдорожчий брат, надійний та вірний друг залишить теплий спогад у кожного, адже міг підтримати не тільки словом, але й ділом. Обожнював футбол та був вправним гравцем Бродецької збірної команди. З початком повномасштабного вторгнення брав активну участь у допомозі Збройним Силам України та з відчуттям глибокої відповідальності та гірких втрат на полі бою і зниклих безвісті його друзів 2 липня 2023 року добровільно вступив до лав ЗСУ.

Пройшовши навчання у Десні, здобув посаду оператор безпілотних апаратів (малі)- сапер екіпажу безпілотних авіаційних комплексів взводу безпілотних авіаційних комплексів роти дистанційного мінування інженерно-саперного батальйону військової частини А —0853. Маючи позитивні риси характеру: життєрадісність, оптимізм, чуйність, товариськість та почуття гумору, відразу здобув прихильність побратимів та мав позивний Тік-так. Певний час боронив наші землі в Бахмутському районі, але 28 липня 2025 року відданий військовій присязі на вірність українському народу, мужньо виконавши військовий обов'язок в бою за Україну, її свободу і незалежність, на полі бою під час ракетного обстрілу ворогом селища Білицьке Добропільської громади Покровського району, Донецької області на 26 році життя загинув наш захисник Єдинач Микола Олександрович. 

Від мікрофона слово мали отець Валерій, селищний голова Олександр Амонс, староста села Ігор Ткачук, рідні Героя, друзі загиблого воїна та командир військової частини, де служив Микола Єдинач. Всі виступаючі низько вклонилися Матері Героя Світлані. Селищний голова не з розповідей знає хто такі росіяни. Для москалів він слів не підбирає. 

— Важкі часи, страшні для України та українського народу. Щодня ми втрачаємо найкращих. Найкращі сини і дочки, які пішли захищати нас з вами, наше життя, втрачають своє, — казав він.  В кінці свого виступу закликав присутніх пом’янути хвилиною мовчання Миколу і всіх загиблих захисників України, стоячи на колінах. Командир  в/ч попросив у рідних Героя та громади пробачення, що не вберегли. 

Друзі, а їх у Миколи було дуже багато, висловили щирі співчуття рідним загиблого Героя,  запевнили, що пам’ять про нього буде вічно жити у їхніх серцях.

Староста села Ігор Ткачук говорив про важку втрату родини й громади, незламний дух Миколи, його патріотизм, мужність і цілеспрямованість. Що він назавжди буде прикладом для всіх нас.

На кладовищі з Миколою попрощалися встаннє. Прощалися довго, адже прийшли провести його в останню дорогу багато людей. Поховали Героя з усіма військовими почестями. Стоячи на колінах військові передали матері Героя прапор України.  Опускали труну під Гімн України у виконанні духового оркестру 26 артилерійської бригади та військовий салют від салютної групи. 

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.