Козятинський футбол: маємо те, що маємо

Вероніка ЛЮБІЧ

20 липня в Козятині відбувся турнір з футболу, присвячений героям АТО. Переможцем стала команда СК "Бердичів", одним з тренерів якої є Володимир Синяк, що  довгий час працював  в  ДЮСШ м. Козятин. 

У ексклюзивному інтерв’ю газеті “RIA-Козятин” тренер розповів, що вперше за сорок років привіз у Козятин іншу команду.

— Є моральний підтекст цього приїзду, — каже пан Володимир. — Мій син офіцер ЗСУ і зараз знаходиться в АТО.  По-друге, в Козятині у мене є друзі, з якими хочеться зустрітись і поспілкуватись.                                                                            

— Розкажіть про вашу команду.

— У СК "Бердичів" займаються діти з Бердичева, Бердичівського та Козятинського районів. Причому, двоє козятинчан з 1 вересня продовжать навчання у футбольних  закладах. У травні у нас був представник ФК  "Шахтар"  (Донецьк). З ним домовлено співпрацювати.

 — Які, на вашу думку, перспективи у козятинських  футболістів?

— У тому вигляді, в якому знаходиться козятинський юнацький футбол, перспектив я не бачу. 

— Які аргументи?

—  Аби мати серйозні успіхи, треба не тільки підготовити, але і виховати (з точки зору психології і  менталітету) сильну футбольну особистість, яка б на  юнацькому рівні "тягнула" за собою інших, а згодом могла б реалізувати себе і на дорослому  рівні. Сьогодні в Козятині серед  молодих  футболістів, гравців рівня Олега Кудрявця, Олександра Порхуна, Олександра Півня, Вадима  Павлюка, Дмитра Загалевича, Артура Підручного, Валентина Полякова я не бачу і близько. Тож  висновки робіть самі.                                         

— У чому причина такої ситуації?

— У тому бардаку, який є в юнацькому футболі, який нагадує комунальну квартиру, де кожен  робить те, що йому заманеться. Сьогодні  в  Козятині футболістів тренують усі: слюсарі, сантехніки,  фінансисти та охороники, крім того, до цих процесів долучаються вже і батьки. Тобто маємо таку собі футбольну артіль. Одні члени цієї  артілі використовують футбол як бізнес. Причому, стартовий капітал, у вигляді вже підготовлених  футболістів, був "запозичений" в ДЮСШ. Працюють за принципом: "хапай  мішки, вокзал  відходить". Головне урвати гроші сьогодні, а що  буде завтра і які наслідки будуть для усього  козятинського футболу, не хвилює.  Для інших  чпенів артілі, футбол - це така собі цяця, з якою  можно погратись, а коли надоїсть, то можна і кинути. Саме це сталося з командою 2001-2002 р. н. яку "тренери" кинули у розпал сезону, знявшись зі змагань. І це при тому, що були задіяні бюджетні  кошти. Тож час все ставить на свої місця, але з фатальними наслідками. Авторитет  козятинського юнацького футболу, який створювали і формували цілі покоління тренерів та  футболістів, розстанув, як сніг під весняним сонцем. Тож маємо те, що маємо.                                                                                     

— Виникає риторичне питання, що робити?

— По-перше, треба відповісти на питання: “Чи потрібен Козятину футбол в тому вигляді, в якому він існує. Для міста, що має хороші футбольні традиції, це ганьба. По-друге, далі все буде  залежати від того, хто і як буде працювати. А  для цього існує правило: "Той, хто хоче працювати, шукає можливість. Хто не хоче — шукає причину". Якщо людина хоче працювати, вона повинна розпочати з набору дітей молодших вікових груп, пройти весь шлях - від набору до випуску, і нести відповідальність за  результат  роботи. Якщо на футболі будуть працювати просто "хороші  хлопці", для яких  футбол — хобі, або додатковий заробіток, то будемо знову мати, що маємо...  АТО.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.