Він був лідером і не шукав легких шляхів. Мріяв працювати в ДБР та війна все змінила

• Вночі, 22 травня 2022-го, загинуло дев’ять Героїв, у їх числі 29-річний старший лейтенант Артур Турляк. Він служив у підрозділі особливого призначення КОРД. У третю річницю загибелі нашого земляка за ініціативи спецпризначенців КОРДУ рідні і друзі зібрались на Алеї Слави.

Ще задовго до початку заходу біля пам’ятника Артуру Турляку сиділа мама Героя Оксана Миколаївна. Вона дивилася в очі сина і згадувала все його життя. Яким він був добрим сином, яким чудовим чоловіком для дружини Катерини і татом для дочки Каріни. Коли звільняв Київщину, вірив, що війна не буде тривалою. 

— Мріяв приїхати додому, допомогти нам з городом, щоб допомагати людям мріяв працювати в ДБР, обвінчатися з Катериною, щоб вона була дружиною не тільки перед людьми, а й перед Богом. Знав захоплення дочки і мріяв вивчити її на лікаря, — згадувала мама Героя.

З кожною хвилиною на Алеї Слави більшало друзів Артура по службі і близьких родини кордівця.

У почесну варту і салютну групу стали спецпризначенці Вінницького КОРДу і відділку Козятинської поліції.

Мітинг реквієм відкрила Дар’я Мінаєва.

—Три роки тому Україна втратила 9-х захисників України підрозділу спеціального призначення КОРД, Дев’ять мужніх чоловіків, які ставили себе між нами і смертю, які не шукали слави, а виконували військовий обов’язок до кінця. Їх шлях обірвався раптово, жорстоко-боляче і назавжди Серед них і наш земляк. Відважний, молодий і сильний Артур Володимирович Турляк. Перед ним було ціле життя. Він міг стати майбутнім України та війна перекреслила його мрії. Артур не ховався від мобілізації, а став на захист нашої держави з твердим переконанням: якщо не я, то хто. Його втратили батьки, його не дочекалися друзі. Ми всі втратили того, хто міг стати майбутнім України, — сказала ведуча мітингу і перейшла до біографії Козятинського кордівця.

Артур народився 1 січня 1993 року в нашому місті. Навчався в 4-ій школі, потім в нашому училищі. Далі — служба в армії. Три роки служив у пожежно-рятувальній частині — пожежником-рятувальником. Переїхавши до Вінниці, вступив в національну поліцію на посаду поліцейського, після чого був зарахований до спеціального підрозділу особливого призначення «КОРД».

Коли розпочалась війна, старший лейтенант поліції Артур Турляк, інструктор 4-го взводу, 1-ої роти пішов на передову.

22 травня 2022 року у Запорізькій області потрапив під ворожий авіаудар та отримав поранення несумісне з життям. Клята війна вирвала з життя чоловіка — воїна. А разом і серце з грудей рідних. Роки ідуть та біль не згасає.

За участь у здійсненні заходів із забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України, родині загиблого героя було вручено відзнаку Президента України «За оборону України» (посмертно).

Ми дякуємо нашому Захиснику за його жертву, батькам за мужнього сина. Низький уклін родині. Герої не вмирають.

Ведуча запросила до молитви настоятеля храму Покрови пресвятої Богородиці митрофорного протоієрея Василя Влізло.

Після панахиди отець Василь сказав:

— Артур і всі інші воїни небесними ангелами і допомагають духовно захищати нашу неньку Україну боронити наших дітей і кожного знас. Ніхто не хотів їх так зустрічати, як ми їх зустрічали. Ми мали зустрічати їх інакше, але, на жаль. ми бачимо, що війна безжальна. А ми молимось, щоб вони мали гідне місце у Царстві небесному.

Голова виконкому Костянтин Марченко:

— Артур — це людина, яка не стояла осторонь і не ховалася. Зустріла ворога обличчям офіцера, обличчям щирої людини. Ми вам дякуємо за виховання сина, який став справжнім патріотом і справжнім чоловіком. Вічна слава і пам’ять цій чудовій людині. Панове офіцери, військовослужбовці, вам відваги, мужності, а у вас є з кого брати приклад. Артур поклав своє життя недаремно, наше майбутнє ми маємо вибороти і, на жаль, такими важкими втратами, які ми маємо на сьогодні. Вже близько 170 загиблих і не менше пропавших безвісті, але ми віримо, що їхні смерті не даремні. Слава Герою, слава Артуру, Слава Україні!

Виконуючий обов’язки начальника Козятинської поліції майор Андрій Пасека

— Артура я знав особисто по службі у КОРДі. Ми спільно з ним виїжджали на затримання небезпечних злочинців. Знав його як професіонала у своїй справі та щиру і поважну людину. Життя, як бачите, не просте і не передбачуване. Хоча коли Артур обрав професію кордівця, він завжди ризикував своїм життям. Поїхавши в Запоріжжя, так сталося, як не мало бути. Він віддав своє життя за Україну. У нього дуже чудові батьки, дружина, донька. Ми його не можемо повернути, але наш обов’язок пам’ятати про нього і щоб він жив у наших серцях

Після виступів біля мікрофона Дар’я Мінаєва закликала присутніх покласти до пам’ятника Героя квіти, після чого слово попросила мама Героя Оксана Миколаївна. Вона подякувала всім друзям Артура, що його пам’ятають. Крім Артура у неї ще є молодший син Ярослав і вона може гордитися своїми синами.

— По чоловічому з українськими КОРДівцями ворог справитись не міг. Він це зробив через запроданця- корегувальника вогню забороненими для ведення війни снарядами. Вічна пам’ять йому, — сказали друзі загиблого воїна.

— Це був добрий син, хороший чоловік, добрий батько, чудовий сусід. Ми його знали маленьким і знали, коли він став сім’янином. Про такі сім’ї, як у них, можна писати книжки. У нього було багато планів. Щоб допомагати людям мріяв працювати в ДБР (Державне бюро розслідувань).Саме для того він пішов вчитися до академії, — казали сусіди Артура.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.