Кохання на колесах чи Страх покинути свою зону комфорту?

Здається, власні інтереси та егоїзм постійно заважають їм бути разом. Двом дорослим людям, які вже чогось досягли в житті і стоять міцно на ногах. Кожен володіє сильним характером, стійкою життєвою позицією, власними принципами та поглядами на життя… Але, багато але… У кожного власне життя, власна робота, власне місто і ніхто не хоче уступати і покидати центр власних життєвих інтересів. Він відомий і знаний і вона така ж. А як же кохання? А як же сім’я? Діти? Майбутнє? Невже буденне бере гору над почуттями?!

Постійно одні й ті ж самі питання від всіх оточуючих. Так вони і продовжували жити в власному темпі життя: робота, дім, дім, робота, вокзал, довгоочікувана зустріч, обійми, поцілунки, кохання і знову вокзал, розставання, дім, робота… Так продовжувалося декілька років. Вона мріяла, що він поступиться їй і пожертвує чимось заради неї, як чоловік, а він намагався перетягнути її під своє. Та все даремно… Обоє егоїсти з впертим характером не поступалися один одному, але все рівно вмирали від кохання один одного і продовжували бути разом…

Відстань між містами, час і люди не були власні над цими стосунками. Одного дня він їй сказав: “Знаєш, мені надоїло таке життя, надоїло лягати і прокидатися самому, надоїло зустрічати і проводжати тебе, надоїло, що ти не поруч. Я хочу, щоб ти була поруч. Якщо ти мене кохаєш ти все покинеш і ми будемо разом”.

Вона завмерла. І не наважилася. Він не очікував…. Він сподівався… Сподівався, що вона дійсно кохає… І її кохання буде сильнішим за її кар’єрні амбіції. Але він помилився…

Вона знову не захотіла здатися. “Знаєш- сказав він – напевно не варто продовжувати це кохання на колесах. Я втомився. Я хочу нормального життя”… Вона заплакала, адже він помилявся. Вона все рівно любила, але не стала доказувати і пояснювати, купила квиток на потяг і поїхала. Його серце боліло не менше ніж її.

Невже вокзал більше не побачить їх поцілунок?! А як ви вважаєте?

Інокентій ГУК    

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.