Історія одного старовинного будинку на вулиці Грушевського у Козятині

• Житловий будинок на початку вулиці Грушевського — старовинний.
• Чи знали ви, що колись там проживали нащадки родини Потоцьких, у яких відібрала житло радянська влада?
• Цікавими фактами про історичну споруду міста поділилася з нашими читачами дослідниця історії Зоя Вільчинська

Житловий будинок на початку вулиці Грушевського не може не привертати уваги — оздоблений колонами фасад наштовхує на думку, що споруді більше ста років. Насправді, так і є — будівля, про яку йде мова, одна із найдавніших у Козятині. Але цікава вона не лише цим. Саме у цьому будинку проживали нащадки родини Потоцьких — польських шляхтичів, які мали маєтки у різних містах та селах України, зокрема, в Тульчині, Львові та Умані.

«Моя бабуся Юзефа походила з відомого польського роду Потоцьких. Наприкінці 18 століття її дід, магнат Потоцький, за словами матері, був дуже азартною людиною. Пам’ятаючи мого батька, бабусина мама розповідала, що її дідусь міг виїхати в кареті і програти все в карти, додому він повертався пішки. Попереду йшов магнат Потоцький, а позаду нього — син кучер з батогом через плече. Збанкрутіла сім’я роз’їхалася по всьому світу. Хто поїхав до Польщі, а хто до Канади. Її мама і сестра приїхали в Козятин, де оселилися в будинку з колонами, як вони його називали», — йдеться у спогадах Любові Кошелєвої, які знайшла і поділилася з нашими читачами дослідниця історії Зоя Вільчинська.

Будинок із колонами — це і є старовинний будинок на початку вулиці Грушевського. Бабуся розповідала Любові, що там були облаштовані біла, рожева та блакитна кімнати. У білій залі стояв величний білий рояль. Саме тут збиралася велика родина і поважні гості. У білій залі вони спілкувалися, читали книги, грали на фортепіано.

«У цьому ж будинку в 1905 році народилася моя бабуся Юзефа Йосипівна Дубинська. Її мама (моя прабабуся) вийшла заміж за Івана Дубинського, кондуктора. Він працював одним із перших кондукторів на залізничній станції Козятин. Коли розпочалася російсько-японська війна (1904-1905 роки), Івана Дубинського забрали на фронт, де він і загинув, так і не побачивши свою доньку Юзефу».

Зоя Вільчинська пише, що Юзефа зростала освіченою та культурною дівчиною, навчалася у школі для шляхетних дівчат, жила разом із сім’єю розміреним життям у будинку на початку вулиці Грушевського, допоки у 1917 році не стався Жовтневий переворот.

«Коли почалася націоналізація житла, одного разу в будинок з колонами вдерлися озброєні люди з червоними зірками на кашкетах. Вони сказали бабусі Юзефі,  що у неї дуже велика житлова площа, а ще через те, що вона розмовляє польською мовою, то нехай забирається до своїх у ворожу радянській владі Польщу, яка вийшла зі складу росії. Всіх мешканців будинку просто виселили з дому. Їх прихистив далекий родич.

Моя бабця іноді розповідала мені, але дуже неохоче, про своє минуле. А все тому, що в 1920-30-х роках у Козятині були чистки небажаних владі людей, начальство, яке прийшло, оголошувало їх класово-чужим елементом.

Бабуся Юзефа до старості залишалася шляхетною, освіченою, доброзичливою людиною, мала гарні манери і світлий розум. Навіть важкі життєві випробування не зламали її. В усьому відчувалась аристократичність і добрий смак, у неї було чому повчитися. Але вона ніколи і нікому (окрім нас, найближчих) не розповідала про своє життя, видно їй були болючими ці спогади, та й ми жили вже іншим життям.

Бабуся залишила великий фотоальбом, більшість фотографій, які були зроблені до 1917 року, були зроблені в Козятині у фотоательє Шварцмана», — йдеться у спогадах Любові Кошелєвої.

Читайте також:

Як через Козятин у 1869 році подорожував французький інженер 

Хто заснував Козятин

Козятин у фото: яким він був десятиліття тому і який зараз

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.