Юнак у картатому пальті під осіннім деревом. Таким уперше побачив Каменюка. На фото, надрукованім в обласній молодіжній газеті.
Видання представило студента педагогічного університету Вінниці з добіркою віршів. Хто знав тоді Каменюка?
Хто не знає нині Поета? Читайте! То найкращий подарунок для іменинника! Ще кращий – для самого себе. При бажанні, на ваших книжкових полицях можуть з’явитися його книги. До того ж, з автографом або дарчим написом поета.
Михайло даруватиме сьогодні дві свої книги - цикл інтимної лірики «Птах безодні. 100 поезій про кохання» та синтез-новелу «Танцівниця і поет». Про це повідомляє громадське культурологічне об’єднання «Русалка Дністровая». Названа організація оголошує про проведення тривалої благодійної акції з нагоди ювілею президента організації знаного поета Михайла Каменюка.
Тривалість акції: 10 листопада 2018 – 15 травня 2019
Книги можна отримати з рук автора. Пан Михайло даруватиме їх, як зазначено в повідомленні, в офісі обласної письменницької організації за адресою: Вінниця, вулиця Театральна, 52, кімната 205.
У кого нема можливості прийти чи приїхати, можете написати листа за вказаною адресою. У ньому зазначте власну адресу або номер відділення «Нової пошти», а також номер свого телефону,
Уже є відгуки на пропоновану акцію. «Дуже хочу в скарбничку Ваших книг «Танцівницю і поета». Сподіваюся, отримати її з Ваших рук, Поете!» - написала одна з вінничанок на сторінці пана Михайла у Фейсбуці. І це не єдиний запис.
Ювіляр сьогодні купається у повноводній річці визнання свого непересічного Таланту. Хоча насправді йому хочеться іншого. Він про це не говорив. Душею відчуваю. Чого хочеться? Сховатися від усіх і усього. Щоб писати. Ненаситний до слова, як спраглий у спеку, прагне напитися з джерела. Ця спрага – невгамовна «мука» поета. Неперебула! Постійна! О-о!Його друзі знають, скільки разів Михайло зникав з компанії, аби «вибухнути» новим віршем.
У повідомленні про акцію вміщено два фрагменти з книги, що її даруватиме Каменюк. Мова про «Танцівницю і поета».
…Це сталось тоді, коли я вже не знав, де подітись від горя.
Заходило сонце. І ти танцювала на березі моря.
Червоне в блакитнім, блакитне в червонім щораз проступало,
і я зрозумів: то спасіння моє із небес просто впало.
І я запитався: чия ж ти, чия, невідома жар-птице?..
А, може, ти юність моя знов, дай знати, чи ти це?
І ти прошептала одне заповідане слово,
І я одвернувся од світу тяжкого і злого…
ххххххххххххх
На цій землі нема для нас притулку,
хоч пояси замінюй часові.
Замкни слова ці в золоту шкатулку
і ключ закинь у нетрі лісові.
На цій землі нема для нас надії.
Торуючи свою жіночу путь,
не обпали сльозами рідні вії.
Забудь мене – любові не забудь.
На цій землі нема для нас пощади.
Шануй своє – одне з маленьких щасть.
Любити, не уміючи прощати,
напевне, можна, але що це дасть?
Шануй свій дім у тихому провулку,
газони в квітах, а не у траві.
Замкни цю правду в золоту шкатулку
і ключ закинь у нетрі лісові.
…Дивовижні паралелі й меридіани іноді прокреслюють наше життя, а відтак і свідомість… Колись, коли легендарна французька група «Space» з буквально космічним Дідьє Маруані прибула в радянський ще Київ з програмою «ПАРИЖ-ФРАНЦІЯ-ТРАНЗИТ» і мій друг Сашко Рущак дістав мені 2 квитки на цей неймовірний рок-спектакль в Палаці спорту, незважаючи на хворобу з температурою 39,5, я таки поїхав з дружиною на дійство з Вінниці, хіба міг передбачати, що через 30 років по тому німецький мій поето-друг Генріх Дік перекладе німецькою мої вірші, а збірку їх назове «На космічному вітрі»? (спейс….спейс….спейс…!!!) А втім, назва ця випливла з мого вірша, що його цитую нижче. Цікаво, як сприймуть це німці!… Хіба так, як колись на колективному літвечорі Маяковський представив турецького пролетарського поета Назима Хікмета: «Читай, турок, все равно ничего не поймут»… так от про мій вірш:
…я – грішний!
В жіночих очах я шукав себе світлих
і вишень вустами торкався розквітлих
я, грішний…
Не догми програмні, як заповідь Крішни,
а ставлю любов там, де камінь наріжний,
бо грішний…
Де гроші, трапляється, що і безгрішний,
обманутий часто, то й легко утішний
я, грішний…
Я – грішний,
мене охрестила пора солов’їна,
така лиш в кіно є.
На вітрі космічнім життя, як пір’їна,
вузеньким каное.
Зранку дістав з полиці книги з автографом поета. Гортав сторінки. Навмання. Час летів – як ракета… Може, літа наздоганя? Це не Каменюк. Це експромт під час читання. Короткі фрагменти поетичних рядків пана Михайла далі:
-Колись. Я не знаю, коли… Може, як нас не буде, Нас запитають люди: «Навіщо ви тут були?»
-Я падаю снігом на перса твої, Україно…
-Тільки пам'ять про згаслі літа – золото, золото,золото
-В холодильнику мозку давно уже порожньо
– нічим більше закусити печаль
Михайло у рідній Григорівці біля батьківської хати
Згадував зустрічі у рідному нам Могилеві на Дністрі, його Григорівку. Матір Михайла, яка під час одного з приїздів, зустріла нас біля воріт. Погляд Ірини Миколаївни, так звали маму Михайла, дотепер гріє душу. Скільки у ньому було любові до сина! Такий сьогодні видався у мене початок дня, ювіляре! Віват Тобі, Талантище, на сонячних струнах нинішнього ранку! З роси і води на багато літ!
Віктор Скрипник
Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.
№ 40 від 3 жовтня 2024
Читати номер
RIA-Козятин
Новини Козятищини на нашому Телеграм-каналі: https://telegram.me/RIA_kazatin_bot