Стрілянина в ресторані, буйний пасажир і гучне пограбування: кримінальні хроніки Козятина сто і більше років тому

Зображення, згенероване ШІ

• Якими були злочини в Козятині на початку минулого століття? Деякі з цих випадків були настільки резонансними, що потрапили на сторінки всеукраїнських газет.

• Ми переглянули старі видання і розкажемо, що писали про кримінал у місті залізничників колись

Травень, 1905 рік. На станцію Козятин прибуває потяг. У сірий вагон четвертого класу, своєрідний прообраз сучасного плацкарту, садять чоловіка з психічним розладом. Його мають доправити до станції Голендри — таке розпорядження дала поліція залізниці.

Потяг рушає і повільно набирає швидкість. Раптом чоловікові з психічним розладом стає зле. Ні, він не втрачає свідомість. Зненацька він стає агресивним, зриває з себе одяг і починає кидатися на жінок, що їдуть з ним у вагоні.

Залізничники та пасажири намагаються вгамувати агресивного чоловіка, але він виявляється настільки дужим, що цієї сили вистачає, аби викинути з вагона чотирьох залізничників. А одна з дівчат, на яку кидався чоловік, з переляку вистрибує з поїзда, що мчить по рейках.

Насилу агресивного чоловіка вдається зв’язати. Його все таки довезли до Голендрів. Залізничники, яких чолов’яга викинув з вагона, відбулися забоями й синцями. А ось дівчина, котра вистрибнула з поїзда, залишилася без ноги. Про цей резонансний випадок повідомляла газета «Киянин» — щоденне видання, яке публікувало новини не лише з губернії, а й навіть з-за кордону.

Козятин час від часу потрапляв на шпальти «Киянина» та інших часописів із подібною кримінальною хронікою. Зокрема, писали і про випадки травматизму на залізниці. Один з таких стався 30 січня 1900 року.

«Поблизу Козятина потрапила під поїзд і загинула селянка Ганна Соколовська. Вона переходила через залізницю», — повідомляла газета «Киянин» за 1900 рік.

А наступний випадок, що стався шістнадцять років потому в буфеті І класу на станції Козятин, котрий сьогодні ми знаємо як ресторан «Імператор», взагалі не вкладається в голові. В очікуванні поїзда за столиком в буфеті сиділа Людмила Влясловська, дружина журналіста однієї з газет. Вона супроводжувала на позиції речі для солдат. Це були роки Першої світової війни, тож нічого дивного.

За останнім столиком ресторану сиділи чоловік та жінка. Вони жваво розмовляли, чоловік був дещо голосним. Решта людей, котрі обідали в буфеті, звернули на нього увагу, але не надали великого значення. Чимало відвідувачів подумали, що він просто хильнув зайвого. Раптом жінка підвелася і швидко пішла геть. У буфеті пролунав постріл, а за декілька секунд ще один. Це був чоловік, що сидів за останнім столиком. Він тримав у руках чорний сталевий браунінг — крихітний пістолет, що був надзвичайно популярним серед цивільного населення на початку ХХ століття. Припускаємо, коли стрілець зайшов у ресторан, ніхто й гадки не мав, що він проніс із собою зброю, адже браунінг був настільки мініатюрним, що його можна було сховати будь-де.

«Куля ледь не зачепила помічника директора об’єднаного банку Житомирського відділу пана Граника. Після першого пострілу він намагався підійти до чоловіка і роззброїти його. Куля пролетіла повз пана Граника, пробила спинку стільця, на якому сиділа Влясловська, прострілила їй руку і врізалася в грудну клітину. Пані Влясловська зомліла. Корнет (військовий — авт.) Пономарьов, що сидів разом із Влясловською за столиком, підбіг до стрілка та роззброїв його. Поранену пані Влясловську доправили на прийомний покій», — писала газета «Киянин».

Людмила Влясловська перебувала у важкому стані. Її доправили до госпіталю у Проскурові, тобто, в Хмельницькому. Стрільцем виявився власник чавунно-ливарного заводу з Одеси. Його звали Густав. Він пояснив, що вистрілив випадково і зовсім не мав наміру когось вбивати. Густав написав розписку, відповідно до якої зобов’язувався компенсувати витрати на лікування Влясловської, а у випадку її смерті утримувати сина, котрий навчався в кадетському корпусі.

Якщо пан Густав застосував зброю ненавмисне, то герої наступної публікації — навпаки. Травень 1906 року. До будинку козятинця Андрія Голицького проникають четверо зловмисників. Вони озброєні револьверами. Погрожуючи Андрієві, злодії роблять декілька пострілів, зв’язують власника будинку та всіх членів його сім’ї, а потім відчиняють скриню, що стоїть у кімнаті, забирають звідти все, що можуть і тікають з будинку.

Зловмисники витягнули зі скрині документи, три паспорти, коралі, вартістю в 75 рублів та 800 рублів у готівці. Для порівняння, того року пуд пшениці у Козятині коштував 80 копійок, тобто за 800 рублів, котрі грабіжники витягнули зі скрині, можна було придбати тисячу пудів, або ж 16,38 тонн пшениці. Якщо врахувати сучасну вартість кілограма пшениці, то сума, яку злодії вкрали у Голицького, еквівалентна майже 164 тисячам гривень.

Трьох нападників Голицькому вдалося впізнати. Їх затримала поліція та відправила до в’язниці у Бердичеві.

Ще один випадок із пограбуванням, котрий потрапив на шпальти газет, стався у 1924 році.

«Тижнів зо три тому в Козятині пограбували кооператив залізничників з інвалідністю. Викрали товарів на велику суму. Рижукова та Борисюкова арештували — у них знайшли частину викраденого товару», — повідомляла «Пролетарська правда».

Читайте також:

Портрети Леніна повісили замість ікон: історія старовинної церкви у Козятині, якої вже не існує

Відео Козятина 150 років тому — «оживили» старі фото

Чому наше місто назвали Козятином? Версії від знаного історика