Форменні кітелі, кашкети з кокардами, мода на вуса — як виглядали залізничники Козятина понад 100 років тому
- До Дня залізничника зробили підбірку старовинних світлин працівників різних галузей залізниці на станції Козятин
У середу, 4 листопада в Україні відзначали День залізничника. Це професійне свято чи не кожного козятинця, адже життя міста нерозривно пов’язане із залізницею. Якщо ви живете у Козятині і самі не працюєте на залізниці, то принаймні хтось із вашої родини точно залізничник. А бувають навіть цілі династії залізничників, коли син, батько, дідусь, прадідусь, прапрадідусь — усі працюють чи працювали на залізниці.
Одне із найстаріших залізничних підприємств Козятина — це паровозне депо. Воно майже ровесник міста. А ось який вигляд мали його працівники на початку минулого століття.
Цю світлину зробив один із найвідоміших козятинських фотографів минувшини — Давид Шварцман. Працівники паровозного депо станції Козятин носили шкіряні куртки, а деякі ще й шкіряні штани. Вибір шкіри як основного матеріалу для форми був продиктований тим, що працівникам, зокрема, кочегарам та помічникам машиніста, потрібен був вогнетривкий одяг. Паротяги приводила в рух пара, а щоб вона утворилася, необхідно було нагріти воду за допомогою вугілля. Розпечені частинки пилу, а також пара могли завдати опіків.
Це козятинські машиністи. Вони носили високі шкіряні чоботи, кителі та кашкети. Одного з цих машиністів звали Сергій Кузнецов.
Так понад сто років тому виглядали провідники. На той час ця професія називалася «кондуктор». Кондуктори не просто перевіряли квитки, вони супроводжували поїзд, складали маршрут поїздки, відповідали за підтримку зв’язку між машиністом та черговим по станції. Були також гальмівні кондуктори, які відповідали за гальмування поїзда під час руху, та хвостові кондуктори, які слідкували за тим, аби рухомий склад не роз’єднався під час руху.
У другого з лівого боку чоловіка, що сидить, китель виглядає інакше, ніж у його колег — він має гудзики. Це свідчить про те, що він належав до ланки керівництва. Цей чоловік — начальник кондукторського резерву станції Козятин. Його звали Купріян Комар.
Це світлини другого, п’ятого та восьмого постів. Якщо придивитися, можна побачити на цих фотографіях працівники станції Козятин.
Портрети козятинських залізниників, які завітали до фотоательє Давида Шварцмана. Одягнені у білі сорочки та кітелі із металевими гудзиками. Як бачимо, серед залізничників Козятина початку ХХ століття було дуже модно відпускати вуса.
Більшість вокзалів на той час освітлювали за допомогою гасових ламп. Натомість вокзал станції Козятин був одним із небагатьох, які ввечері освітлювалися завдяки електриці.
«Хвилі світла електроліхтарів освітлюють всі колії, споруди та околиці станції; потяг плавно прямує назустріч цьому світлу, залишаючи позаду себе суцільну темряву, і зупиняється на пероні, оповитому м’яким молочним світлом», — так описаний вечір на козятинському вокзалі в «Ілюстрованому путівнику Південно-Західної залізниці», котрий вийшов у 1898.
Козятинський вокзал ще наприкінці ХІХ століття мав електричне освітлення завдяки цим людям. Це — працівники електростанції. Крайній праворуч чоловік на цьому фото — Феодосій Дробиш.
Так виглядали козятинські телеграфісти на початку ХХ століття.
До речі, віконце телеграфу виходило безпосередньо в буфетну залу козятинського вокзалу.
Якщо маєте в домашньому архіві світлини рідних, які працювали на залізниці у Козятині сто і більше років тому, діліться з нами у соцмережах.
*Світлини з сайту Музею історії міста Козятин та Violity
Читайте також:
Глухівцям виповнюється 431 рік
