Письменниця-волонтерка Людмила Охріменко привезла у Козятин «Оскар»

• Українська письменниця та волонтерка із Харкова Людмила Охріменко завітала до нашого міста.
• У Козятинській публічній бібліотеці авторка презентувала «Оскар», який визнали найкращим романом воєнної тематики у 2021 році.
• Що письменниця розповіла про свою творчість і про що книги, які тепер будуть у фондах нашої книгозбірні

На столі у читальному залі міської бібліотеки три стоси книг. Це лише три з шести видань, які вийшли з-під пера харківської письменниці та волонтерки Людмили Охріменко. Вона завітала до Козятина, щоб презентувати свій роман «Оскар», який у 2021 році отримав спеціальну відзнаку Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова». Його визнали найкращим романом на воєнну тематику.

Зустріч із авторкою відбулася у п’ятницю, 27 жовтня. Запросили працівників книгозбірень Козятинської громади. Директорка Козятинської публічної бібліотеки Анна Мочарська познайомила гостей заходу із письменницею. Людмила Охріменко довгий час прожила у Криму, має три вищих освіти, дві з яких — із відзнакою. Писати почала ще в ранньому дитинстві, але довгий проміжок часу не знайомила нікого зі своєю творчістю. Займалася бізнесом, працювала на державній службі.

— Творчість письменниці розділилася на дві частини: книги про жінок та життя жінок та книги про війну, 2014 рік змінив життя України та життя особисто Людмили, — розповідає Анна Мочарська. — Починаючи з 2014 року вона займається волонтерською діяльністю. До 2017 року їздила на передову, а потім почала писати твори на воєнну тематику. Прибуток від своїх книжок пані Людмила віддає на допомогу фронту. Невиправна оптимістка, яка вважає, що дива трапляються там, де їх наполегливо створюють працьовиті люди. 

— У вашій бібліотеці моїх книжок немає і ви їх не читали, — каже Людмила Охріменко. — Чому так сталося? Саме тому так і сталося, що я ставилася до своїх книжок як до аматорських. Так сталося, тому що я як людина, яка закінчила інститут культури і мріяла працювати далі у цій сфері зрозуміла, що дітям однаково, ким я хочу бути і що я хочу робити. Дев’яності роки були важкі. Якраз на них і прийшовся той період, коли потрібно було заробляти гроші для родини. Мій чоловік інженер-системотехнік, який теж був вже нікому не потрібен, ніхто йому не платив, я працівник культури. І ми зійшлися два таких огірочка, яким потрібно було годувати двоє дітей, тому мої шляхи з культурою та творчістю, а чоловікові з його професією розійшлися і ми почали жити нормальним життям.

Попри те, що Людмила полишила сферу культури, писати вона не полишала ніколи. Але займалася улюбленою справою виключно у вільний від роботи час. Як каже сама, всі інші люди до повномасштабного вторгнення у відпустку їздили на море, у Карпати чи ходили до лісу, а вона сідала за стіл і виписувала на аркуші паперу все, що хотілося виписати.

— До 2014 року я писала, читала і говорила російською мовою, — продовжує Людмила Охріменко. — Я закінчила Ленінградський інститут, багато прожила в Криму, потім довгий час жила в Харкові, потім ми евакуювалися до Львова, звідти до Франківська і зараз ми знову повернулися у Харків. Як Крим, так і Харків — зросійщені території і я напевно років 47 не чула української мови. У 2014 році мені потрібно було робити вибір, так само як і багатьом слобожанцям, які багатьом харків’янам, моїм друзям-волонтерам. Тому що прийшла війна. І я зробила свій вибір, сказала собі, що я українка, мої діди-прадіди українці і тоді постало питання: чому я українка послуговуюся іноземною мовою? Мовою, яка на тисячу років молодша за мою рідну і яка на 30% має менший словниковий запас?

Тоді Людмила поставила собі за мету опанувати літературну українську настільки добре, щоб з її книжок не кепкували ані на заході, ані на сході, ані на півночі, ані на півдні. Починала зі звичайних підручників для п’ятого класу, а нині працює за виданнями Києво-Могилянської академії і вивчає походження слів.

— Перша книжка, яку я почала писати українською мовою називається «Волонтерські історії». Це її молодша сестра, — показує Людмила Охріменко свою книжку. — Ця книжка видана у 2023 році і вона називається «Волонтерські історії 2014 — 2022 рік». Вона навіть за своєю філософією розділяється на дві дуже різні частини.

Людмила розповіла історію створення одного з оповідань цієї книги, а також розказала гостям презентації, як народився роман «Оскар». На завершення зустрічі провели невелику автограф-сесію.

Книги про наші реалії

Тепер познайомитися із творчістю Людмили Охріменко зможуть усі охочі — працівники Козятинської публічної бібліотеки придбали для книгозбірні три видання письменниці. Одне з них — «Муха в окропі на окупованій території». Це історія про трьох близьких подруг, які потрапляють в окупацію у Горлівці. Головна героїня книги, ветеринарний лікар Людмила опиняється у таких обставинах, за яких їй доводиться рятувати життя не лише тваринам.

Роман «Оскар» розповідає про українського офіцера-спецпризначенця, який стає полоненим російських окупантів. Він мріє визволитися з полону і робить усе, що стати вільним.

«Волонтерські історії 2014 — 2022» — це збірник оповідань про наших волонтерів, які не втомлюються щодня наближати Перемогу і роблять надможливе для підтримки армії. В основу цих історій покладені реальні події з життя.

 

Читайте також:

За півтора місяця зібрали понад пів тисячі книжок для бібліотеки

Козятинські медики написали радіодиктант національної єдності. ФОТО

Вінницькі експерти розробили 20 анімаційних уроків з медіаграмотності для українських шкіл

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.