Був і музеєм, і палацом для урочистих подій та дискотек: історія костелу Святої Анни
- Від старовинних мурів і родинних історій до випробувань радянської доби та відродження духовного життя — історія Самгородоцького костелу є невіддільною частиною історичної спадщини громади.
«У Самгородку є місця, які зберігають пам’ять про різні епохи та покоління людей. Одне з них — старовинний костел Святої Анни, колишній римо-католицький храм, відомий в історичних джерелах під назвою костелу Святого Вінцентія де Поля (Wincentego a Paulo). За його стінами — не лише історія релігійної споруди. Це також історія Самгородка, його мешканців, родинних зв’язків, культурних традицій і подій, які змінювали його життя впродовж століть» — пишуть у громаді
Історія, що сягає початку ХІХ століття
Минуле Самгородоцького костелу пов’язане з родиною місцевих землевласників Копчинських. За історичними відомостями, саме за часів Тадеуша Копчинського в Самгородку було споруджено мурований католицький храм.
Водночас точна дата його будівництва залишається дискусійною. В одних джерелах зазначено 1814 рік, в інших, — 1822 рік. Також відомо, що у 2014 році відзначали 209-річчя костелу. Це свідчить про існування іншої традиції обчислення віку святині, однак потребує додаткового історичного пояснення.
Із храмом пов’язують і давній орган, який, за краєзнавчими матеріалами, встановили у 1822 році. За наявними відомостями, під час Другої світової війни його вивезли німецькі окупанти.
Історична назва костелу — Святого Вінцентія де Поля — походить від імені католицького священника Вінсентія де Поля, відомого служінням бідним і знедоленим. Згодом храм став відомим як костел Святої Анни.
Громада різних культур і традицій
Упродовж історії Самгородок був осередком життя людей різного походження та віросповідання. Тут жили православні християни, римо-католики, єврейська громада та представники інших спільнот. Їхні традиції, родинні історії та місця молитви формували багатогранну культурну спадщину краю.
Костел був важливим осередком релігійного життя католицької громади. Тут відбувалися богослужіння, укладали шлюби, хрестили дітей, реєстрували події, які супроводжували людей від народження до смерті.
Саме тому історію храму неможливо відокремити від історії родин, які жили в Самгородку та навколишніх поселеннях. Частина відомостей про них збереглася в метричних книгах — документах, які сьогодні допомагають відновлювати минуле.
У метричні книги записували відомості про народження, шлюби та смерті. За кожним записом — конкретна людина, її родина та подія, яка колись була важливою для цілого кола близьких.
Краєзнавець Олександр Степаник опублікував виписки з метричних книг Самгородоцького костелу за 1911–1914 роки, https://mykolajivkahistorygeneo.blogspot.com/.../1911... . Ці матеріали відкривають можливість побачити, яким було життя місцевої католицької громади понад століття тому.
Наприклад, у записі про шлюб від 27 січня 1913 року згадано 26-річного Олександра Залевського, сина Броніслава Залевського, та 26-річну Амалію Гаск, доньку Іоанна Гаска.
Ще один запис датований 19 травня 1913 року. У ньому зазначено 27-річного Рудольфа Моркеса та 17-річну Марію Ясанську.
«Ці імена не просто доповнюють перелік історичних відомостей. Вони дають змогу уявити Самгородок початку ХХ століття як живу спільноту, де люди створювали сім’ї, підтримували родинні зв’язки та будували власне майбутнє. Для сучасних дослідників такі записи мають особливе значення. Вони допомагають шукати предків, встановлювати родинні зв’язки та відновлювати історію сімей, чиї нащадки сьогодні можуть жити в різних куточках України й світу» — йдеться у дописі
Випробування радянської доби
У ХХ столітті костел, як і багато інших релігійних споруд України, пережив складний період. У радянські часи релігійне життя зазнавало обмежень, а храми закривали та пристосовували для господарських або громадських потреб.
Самгородоцький костел закрили наприкінці 1920-х років. Спочатку його використовували як складське приміщення, а згодом будівля мала й інші призначення: у ній облаштовували палац урочистих подій, проводили дискотеки, а також певний час діяв сільський музей.
Для святині, яка колись була місцем молитви та важливих подій у житті католицької громади, це був непростий період. Проте будівля збереглася, і з часом з’явилася можливість повернути її до релігійного життя.
Історія храму також пов’язана з долею католицьких священників, які зазнали переслідувань. Отець Олександр Самосенко, якого радянська влада репресувала та відправила на Соловки, після семирічного заслання повернувся в Україну у 1940 році, а згодом служив у храмах Житомирі та Одесі.
Ця історія нагадує про те, що випробування торкнулися не лише релігійних споруд, а й людей, які продовжували духовне служіння в умовах переслідувань.
Відновлення духлвного життя
Важливою віхою в історії Самгородоцького костелу став 1992 рік. За даними місцевих історичних публікацій, тоді в храмі відновили богослужіння, а оновлену святиню освятив єпископ Ян Ольшанський.
Повернення костелу до релігійного життя стало частиною ширшого процесу відродження духовних традицій після десятиліть радянських обмежень.
У краєзнавчих матеріалах також згадується камінь, встановлений під час закладення храму, який вдалося знайти. Такі знахідки мають особливу цінність, адже можуть допомогти дослідникам точніше встановити історію споруди.
Відновлення богослужінь повернуло костелу його духовне призначення. Водночас збереження будівлі та вивчення її минулого залишаються важливими для всієї громади — незалежно від релігійних переконань її мешканців.
Костел живе
Сьогодні костел Святої Анни залишається місцем молитви та духовного єднання. Щонеділі о 12:00 тут відбувається Свята Меса, яку служить пробощ (настоятель парафії) Валерій Добровольський. До храму приходять віряни, для яких ця святиня є важливою частиною духовного життя.
Водночас костел потребує постійної турботи та збереження. Парафіяни власними силами долучаються до реставраційних робіт, вкладаючи в цю справу свою працю, час і небайдужість. Адже збереження старовинної святині — це не лише турбота про будівлю, а й відповідальність за історичну та духовну спадщину Самгородка.
«Історія костелу Святої Анни — це історія пам’ятки, яка пройшла крізь різні епохи. Її минуле пов’язане з родиною Копчинських, католицькою громадою Самгородка, давніми метричними записами, випробуваннями радянського часу та відновленням богослужінь у незалежній Україні. Збереження таких пам’яток — це не лише турбота про старовинні стіни. Це відповідальність за історичну пам’ять, за документи, які розповідають про наших попередників, і за можливість передати наступним поколінням правдиву та змістовну історію громади» — додають у громаді
Читайте:
Додайте РІА Козятин до вибраних джерел в Google.
