Понад усе Сергій любив дочку, мамі дарував квіти і став Героєм на війні

• Сергій Кособуцький народився у Махаринцях. Там навчався у школі. Ще з шкільних років за ним закріпилося ім’я «капрал» і де б він не був мамі приносив квіти. Коли почалася повномасштабна війна, не шукав причин, щоб не йти до війська. Переніс дві контузії і серйозне поранення. А коли вкотре направили на лікування — серце воїна зупинилося

Зустріла громада свого захисника 16 червня живим коридором по всьому траурному маршруту. Перше прощання з Героєм пройшло у храмі Покрови

. Чин похорон провели настоятель храму протоієрей Василь Влізло та настоятель Свято-Покровського храму села Сестринівки протоієрей Іван Дуник. По завершенні заупокійної панахиди кортеж з тілом Героя рушив на площу Героїв Майдану. Там за померлим захисником України пройшов мітинг скорботи і пам’яті. 

На площі ми зустріли однокласника Сергія Євгена. Від нього стало відомо, що Сергій з самого дитинства був дуже працьовитим.

— В його душі був якийсь хист допомагати не тільки своїм ровесникам, а й людям похилого віку, — каже Євген, — Дуже любив техніку і спорт. Виступав за шкільні команди з футболу і волейболу. Коли стали дорослими, разом працювали. Я водієм на дорозі і бувало в полі, а він механізатором. Коли він був за сільськогосподарською технікою, назад можна було не озиратися. Коли в 2014 році почалося АТО/ООС мене призвали водієм крана. Сергій також хотів йти служити та його не призивали. Забрали його в грудні 2022, коли почалася повномасштабна війна. Не шукав він причин, щоб не йти до війська. Отримав повістку, зібрав речі і пішов. Сергій був відкритої душі чоловік. З ним приємно було спілкуватися і працювати.

Відкрила мітинг директор будинку культури Лариса Ромасько. Вона говорила про жахіття війни і що в тому пеклі стримують натиск ворога такі як Сергій. Потім ведуча перейшла до біографії Героя.

Сергій Володимирович Кособуцький народився 11 лютого 1975 року в с. Махаринці. Там навчався в школі. Зростав добрим, щирим та роботящим хлопчиком. Залюбки допомагав батькам по господарству. Любив рибалити. Де б він не був і звідки б він не повертався, завжди приносив мамі квіти.

Після школи — строкова служба в армії, яку проходив у внутрішніх військах. Повернувся додому та у 1995 році одружився. У 1996 році народилась донечка Оленка. Працював різноробочим.

7-го грудня 2022 року був мобілізований та направлений на Херсонський напрямок. При кожній нагоді телефонував рідним та просив, як будуть біля мами, щоб дали з нею спілкуватися через «вайбер». Після першої контузії відмовився від лікування. Отримавши другу контузію та серйозне поранення, був доправлений у госпіталь. Після госпіталя отримав відпустку для лікування після хвороби. Здається, все ввійшло в звичну колію. Знову рибалка, знову допомога мамі по господарству. Бавився з племінником Іванком та ні в чому йому не відмовляв. Після відпустки прибув в частину, на цей раз на Харківський напрямок. Лікарі знову направляють його на лікування.

А 9 червня 2025 року, солдат, навідник третього механізованого відділення другого механізованого взводу першої механізованої роти механізованого батальйону військової частини А—4962 в Харківському обласному фтизіопульмонологічному центрі помер. Рідні, друзі, всі хто знав Сергія, запам’ятають його добрим, сміливим та життєрадісним, — сказала ведуча і запросила до молитви за воїном священиків.

Від мікрофона слово мали отець Василь та керуючий справами виконкому Костянтин Марченко.

Отець Василь вклонився рідним Героя за виховання сина, відзначив, що Сергій був тим ближнім для всіх нас та закликав тричі подякувати Герою. 

— Шановна громадо, сьогодні ми проводжаємо в останній шлях Сергія Кособуцького. Звичні скупі рядки автобіографії. Саме за такими рядками стоять справжні чоловіки. Чоловіки, які не ховаються, не знаходять сотні причин щоб не воювати. Чоловіки мужні і справжні Герої. Війна різнобарвна і смерть військових — це не лише поле бою. У когось зупиняється серце, у когось зупиняються легені, але для нас це воїн і Герой, який захищаючи нас втратив найцінніше, що він мав, а в підсумку — своє життя. Вічна шана батькам, які його виховали. Ця втрата для них найважча і то неправда, що з часом все забудеться. Час, на жаль, не лікує і з цим потрібно навчитися жити, — казав Костянтин Марченко. В кінці виступу він ще раз подякував батькам Героя. 

З площі процесія рушила до будинку Героя, звідки він пішов на війну. Вдома Сергія зустріли рідні, близькі, сусіди, однокласники і багато, багато друзів. Друг Сергія Юрій відзначив: 

— Сергій був доброї душі чоловік. Прийдеш до нього і відчуваєш, що він справжній. Своє встигав зробити і комусь допомогти, особливо допомагав односельцям солідного віку.

Найкращий для нього відпочинок був посидіти з вудкою. Та мабуть по іншому не могло бути, адже в кінці його городу ставок «Макарів».

Від будинку Героя траурний кортеж взяв курс до Алеї Слави сільського кладовища з зупинкою у Свято-Успенській церкві. До цього жодного загиблого воїна у цьому храмі ще не відспівували.

На кладовищі слово мала староста села Наталія Василюк. Вона говорила за важку втрату громади, а в кінці виступу закликала Сергія і всіх хто віддав життя за Україну пом’янути хвилиною мовчання, стоячи на колінах. Поховали славного воїна під Гімн України та військовий салют від салютної групи.

.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.