«Богдан був талісманом, якщо йшов побратимів визволяти, то знали, що виведе»

• Він народився у нашому місті, ходив до першої школи. Після коледжу отримав професію рятівника і пішов на строкову службу. У 2019 році підписав контракт. Міг служити у ДСНС, міг залишатися інструктором медиком, міг далі навчатися у академії та вважав, що його місце — передова. 28-го квітня 2025 року Богдан Поліщук загинув

Шість днів славний командир добирався додому. Вдома його зустріли рідні, близькі, родичі, друзі по школі, волонтери, друзі в дорослому житті, знайомі, сусіди, друзі і близькі мами безстрашного воїна.

Попрощавшись біля будинку загиблого воїна процесія рушила до храму святого пророка Іллі. В голові колони портрет Героя, гілля зі стрічками, що означало, що Богдан ще не встиг одружитися. Рідні бувало підіймали це питання, говорили йому, що пора і дружину мати і завестися сім’єю. А Богдан відповідав: «Війна, все може бути я не можу ризикувати, щоб близька мені людина залишилась не щасливою. Після війни — тоді вже інша справа».

Чин похорон за Богданом провів настоятель храму святого пророка Іллі митрофорний протоієрей Роман Масира. Богдан був у цій церкві, коли на Великдень, 20 квітня, він допомагав благочинному в освяченні Пасхальних кошиків. 

Подруга мами Героя розповіла, що Богдан міг служити в ДСНС і не йти на фронт, міг після поранення залишитися інструктором у медичному центрі. Міг далі навчатися у академії та йому щось хотілося змінити на фронті. Це розповідали побратими Богдана, вони мали велике бажання приїхати, але не змогли, бо там нині пекло. Обіцяли, що коли буде якась передишка, обов’язково приїдуть, щоб вклонитись матері за такого сина і вконитися своєму «золотому» командиру, який так дорожив своїми бійцями, які деякі по віку годилися Богдану в батьки.

По завершенні заупокійної панахиди колона рушила до площі Героїв Майдану. Там за загиблим воїном пройшов мітинг скорботи. Відкрила його начальник Козятинської культури Світлана Рибінська. Вона говорила про важкі часи для України і що зневіра — це не наш шлях. 

— Ми повинні чим тільки можемо допомагати нашим захисникам. Бо тільки вони — наша сила і надія, — сказала вона і перейшла до біографії Героя.

Поліщук Богдан Олегович народився 21 квітня 1999 року в місті Козятин. Закінчив школу № 1. Зростав дуже активним, допитливим хлопчиком. Відвідував найрізноманітніші гуртки: лозоплетіння, електротехніка, карате, танці. Завжди мав свою думку, впевнений характер, був дуже відвертим правдолюбом, про таких часто говорять «зірвиголова».

Закінчив Вінницький пожежний коледж у 2018 році. Три дні пропрацював і був призваний на строкову службу.

У 2019 році підписав контракт з 95-ю окремої десантно-штурмовою бригадою. Проходив службу на сході та півдні України (Слов’янськ, Чонгар). У 2022 році мав закінчитися термін контракту. Напередодні 24 лютого знаходився у відрядженні, проводив набір в бригаду. Страшні новини. Повертається в місце базування. І одразу на «нуль»: Харківщина, інші гарячі напрямки. Захищав і визволяв території. У 2023 році перейшов в 89 бригаду. Кмітливий юнак став служити у розвідці. Здоров’я почало давати збої. Перевівся в навчальний центр «Десна» інструктором з медичної служби. Згодом приймає рішення навчатися й отримати звання офіцера. Вступив до Львівської академії ім. Сагайдачного.

Через півтора місяця розуміє, що має займатися реальною війною. Знову розвідка, але вже в 33-й окремій штурмовій бригаді 2-го штурмового батальйону. Тепер службу проходив на Сумському напрямку.

Про війну з близькими не говорив, на труднощі не скаржився. Лише казав, що війна змінила, переоцінила все в житті. Коли підписав контракт, сказав що буде кухарем. А став розвідником.

Богдан, незважаючи на юний вік, був дуже турботливим командиром. Всі його обожнювали, з ним було весело і надійно, вмів підтримати. Допомагав з першого звернення і безкорисно. Часом створюючи цим собі проблеми. Комунікабельність допомагала знайти спільну мову з усіма і розв’язувати всі питання.

На Великодні свята, свій День народження був вдома. З усіма зустрівся, побачився. Рідні кажуть: «То був найтепліший сімейний Великдень».

А 28 квітня 2025 року головний сержант розвідувального взводу 2-го штурмового батальйону військової частини А- 4951 під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Демидівка, Білгородської області російської федерації Поліщук Богдан Олегович загинув, — сказала ведуча і запросила до молитви священиків отця Романа та настоятеля храму Святої покрови та хрещеного батька Богдана отця Олега з Бродецького. По завершенні молитви за воїном слово мали отець Роман, секретар козятинської міської ради Ірина Репало та директор ліцею № 1 і класний керівник Оксана Кухар. Всі вони висловили співчуття мамі Героя.

Прощалася громада з Богданом довго, адже прийшли провести його в останню дорогу самі близькі чи близькі мами воїна. Подруга мами Тетяна ніяк не могла приборкати сльози. 

— Ви не уявляєте, якою Богдан був доброю дитиною. Як він любив свою сестричку, часто брав її до мами на роботу, а вона не могла натішитися ними. Як їй зараз це пережити…

З площі колона рушила до Алеї Слави міського кладовища. Один із короваїв ніс хрещений батько Богдана отець Олег. Поховали Героя під Гімн України та військовий салют від салютної групи.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.