«Колюнчик, як же так? Я так тебе просила бути обережним»

• Память. Минулої суботи, 7 вересня, була друга річниця, як загинув славний син народу України Микола Лисий. Ми побували біля
• пам’ятника воїна разом з його батьками, сільським старостою Оленою Борчаківською, друзями Миколи, родинами загиблих та
• мешканцями села.

Через що пройшов сержант Микола Лисий — командир бойової машини, командир 1 механізованого взводу 9-ї механізованої роти 3-го механізованого батальйону військової частини А—0666, відомо Богу і побратимам. Вони матері Героя пишуть листи і розповідають неймовірні історії героїзму сина. Микола мав великий авторитет серед бійців. Він інтуїтивно відчував, де можна орка обдурити, де можна його взяти силою, а коли ризиковано робити вилазку на позиції ворога. 

«Наш командир неодноразовий чемпіон міста Козятин з рукопашного бою, на триденне завдання, яке випало 5-го вересня, міг з нами не йти, але  вищим командирам він сказав, що йде разом з хлопцями. Ми бачили, як Коля маневрував БТРом, коли вивозив поранених. Поранених він вивіз, тільки в бліндаж де він перебував, потрапила авіабомба і сам він загинув.  Довгий час він вважався зниклим безвісті хоча ми бачили, що наш командир загинув» — писали побратими матері воїна.

Коли справа дійшла до главкома Залужного, матері Героя повідомили — Микола Лисий загинув у ході виконання бойового завдання в районі н.п. Благодатне Херсонської області в результаті авіаційного удару ворога. Пізніше, коли Миколу похоронили, стало відомо, що його нагороджено орденом «За мужність ІІІ ступеня» (посмертно).

На кладовищі славного воїна і всіх Героїв України пом’янули хвилиною мовчання та стали поливати біля пам’ятників Героїв квіти. Старости села Олени Борчаківської ми запитали, як вдається в таку засуху мати комфортні умови для росту квітів.

— Поливаємо по черзі, а може нам Бог допомагає. Ми виграли через тендер 100 троянд і якось так вийшло, що на цвинтарі в селі Пустоха ростуть одні білі троянди, в Пиковцю біля Героїв ростуть тільки вишневі троянди, а біля братської могили червоні — сказала вона

До пам’ятників Героїв поклали у вази квіти і переїхали до меморіальної дошки Героя Миколи Лисого. Там мама Миколи прочитала лист від військового лікаря Людмили Баришевої

«Мій побратим 28 омбр 3.Мб 9.МР. Сержант Микола Лисий, але я його ніколи не називала Миколою, для мене він був найкращим другом і я його називала Колюнчиком. Мені подобалось його так називати, адже у нього був такий позивний. Познайомилася я з ним у Мар’їнці Донецької області у 2022 році, коли мене перевели до них на позиції медиком. Колюнчик був дуже хорошою людиною — позитивний, щирий і по службі відповідальним та майстерно виконував бойові завдання.

У той жахливий день коли в нашій країні розпочалася повномасштабна війна, ми всі військовослужбовці були залучені до бойових дій. На той час нас розкидали, де кожен був на своїй точці. Наша рота 29.08.2022 року пішла на штурм маленького села Мирне, де геть поблизу були наші вороги росіяни. В тому штурмі загинуло багато наших побратимів. Колюнчик, який залишився з нами у підвалі одного з зруйнованих будинків, був серед нас старший по званню, допоміг нам всім вийти звідти. Хотів завести БМП щоб як можна більше було забрати наших хлопців, які були 300-ми. Тільки обстріл ворогом був дуже щільним і не припинявся ні на секунду. Як нам вдалося вийти звідти — самі дивуємось. Вдалось не тільки нам самим вийти та щей забрати поранених.

В той злополучний день 7-го вересня 2022 року виконуючи бойове завдання Колюнчика не стало. Цю страшну звістку я отримала по рації і зі сльозами на очах пішла посадкою промовляючи, одні і ті самі слова: «Колюнчик, як же так, я ж тебе так просила будь обережним». Микола Лисий справжній Герой нашої країни. Він поклав своє життя та врятував побратимів. Загинув заради миру та продовження життя інших людей. 

P.S. Герої не вмирають Він назавжди залишиться в моїх спогадах воїном з великої літери і найкращим моїм другом. З повагою старший бойовий медик 28 ОМБР 9 МР старший солдат Людмила Баришева».