Водію-вбивці дали 10 років тюрми та три життя не повернути. П’ять років після кривавої ДТП

• Пам’яті загиблих. Чорний липень для родини Комар з Козятина. П’ять років тому моторошна ДТП на Прикарпатті забрала у них найдорожче — загинув молодий син Максим, внук Денис та невістка Ольга. 7-річна внучка Аліса дивом вціліла.
• П’яний місцевий мажор влетів у авто цілої родини, яка їхала на відпочинок.
• За скоєне винуватцю автотрощі присудили 10 років за гратами, п’ять з яких він вже відсидів.
• Як добивалися справедливості у суді та як пережили цю трагедію наші земляки? Розповідаємо…

Цей день міг стати одним із найщасливіших у родині Комар, адже всі їхали на відпочинок. Натомість він став найстрашнішим і перекреслив усі мрії, надії та сподівання. З моменту тієї кривавої ДТП пройшло п’ять років та час не лікує, рідним і досі болить. Нагадаємо, 20 липня 2021 року у гірському районі Львівської області, неподалік містечка Сколе, сталася резонансна дорожньо-транспортна пригода . «Опель Астра», за кермом якого їхав п’яний водій, на шаленій швидкості врізався  у «Мазду- 6», у якій були наші земляки — Максим Комар, його дружина Ольга, син Денис та донька Аліса. Ольга та Денис, в результаті потужного удару, загинули на місці. Максима та Алісу — госпіталізували, стан Максима був вкрай важким. Кілька днів він був у комі, рідні збирали кошти на лікування, медики робили все можливе та, на жаль, його серце зупинилося. 

До лікарні з травмами відвезли і винуватця аварії — 24-річного місцевого жителя Романа, який неодноразово їздив напідпитку, вчиняв ДТП та завжди виходив сухим із води. Цей раз його дії стали фатальними для цілої родини.

— В один момент я втратив сина, онука, невістку, — згадує з болем той день батько Максима, 76-річний Микола Комар. — Пам’ятаю, як син приїхав до мене у неділю, захотів відвезти свою родину туди, куди ще я їх в дитинстві возив. Домовився з готелями, починаючи з Мукачево і закінчуючи Ужгородом, Свалявою… Але не доїхав 30 кілометрів… Я ще й казав, що проти. Мовляв, навіщо дітям гори, тим паче дощик пішов, трішки похолодало. Казав, везти їх на море. Ні, син захотів... Пригадую. як просив передзвонити йому, коли прибуде на місце. Це мало бути о 14:00. 

На годиннику вже 14:00, а Максим так і не передзвонив. За словами Миколи Комара, це не було схоже на сина, бо він завжди був дуже пунктуальним, гарно їздив і завжди казав, що його пасажири дуже дорогі для нього і він не може порушувати правила дорожнього руху.

Слідчий сказав: «Трапилася біда»

З кожною наступною хвилиною очікування хвилювання накривало батьків та телефонувати не стали, адже знали, що він за кермом. Набрали номер директора готелю. Там сказали, що чекають на них, ще не приїхали… Пройшло ще трішки часу. Тривогу забила мама Максима, ніби відчувала, що щось сталося. Почали двзонити всім підряд — і онукам, і невістці — та ніхто не відповідав. Телефонний дзвінок надійшов ввечері…

— У трубку чую, як представляється слідчий і каже: «Трапилася біда», — говорить . Микола Комар. — Машину сплющило, невістку — теж. Автівки зіткнулися, як не дивно правими боками, а це дуже не добре. В онука теж страшні травми були — і шийка зламана, і селезінка розірвана. Їх двох повезли відразу в морг у Сколе. Онучку госпіталізували у львівський «Охматдит». Максима ж забрали в Стрий. Там німецько-український неврологічний центр, дуже велика база. Ми з старшим сином поїхали туди. Максим, через важку травму голови, був у комі. Всі  дзвонили, всі допомогали… Лікарі казали, що Шумахера з його травмою не врятували, а в Максима була ще страшніша. Та я все одно сподівався на диво. Є таке правило у лікарів, якщо на сьомий чи дев’ятий день буде полегшення, то є надія, що на життя.

Та у випадку з Максимом, на жаль, дива не сталося. На 10 день медики сказали, що вони безсилі. Навіть телефонували в Німеччину. Тамтешні лікарі могли прилетіти на гвинтокрилі і забрати Максима. Та коли їм прислали томографію, відмовились…Велике горе оповило родину. Мозок відмовлявся вірити в те, що сталося, а серце розривалося на шматки… Похоронили всіх у Києві, там де і проживала молода, щаслива родина. Страшний був похорон, багато людей, багато друзів, велика родина. Приїхав автобус з Козятина, багато легкових авто

— Дружина моя не витримала, — каже Микола Комар. — Вона хворіла на цукровий діабет, був високий тиск, стався мікроінсульт та тоді я її виходив. Після смерті ж наших найрідніших вона знову злягла, не витримала, померла через сім місяців після ДТП. 

Винуватцю тієї страшної автотрощі дали 10 років ув’язнення. За всі ці п’ять років було багато судів, багато проблем, нерівні сили та правда була на їхній стороні. Микола каже, що за цей весь час водій-вбивця навіть не вибачився.

В цій страшній ДТП дивом вижила онучка Миколи Комара Аліса. В неї, звісно, були проблеми зі здоров’ям. Вона залишилася сиротою.

— Така маленька була, зламана ніжка... Близько року з нею працювали психологи. Витягнули, хоча це було дуже важко, — каже дідусь. — Внучка проживає не зі мною, хоча і відвідує мене на канікулах. Вона виросла зі своїми двоюрідними сестричками. Вже подорослішала, їй 12 років.

«Не хватає мені їх, що там казати»

З теплотою в очах, щирістю і трепетом у голосі згадує Микола Комар свого красеня-сина. Він був молодший у їхній родині. У чоловіка є ще старший син Микола, він нині опора, надія та підтримка для батька.

У руках чоловік тримає сімейний альбом, тут — безцінні фото, спогади про сина. Це все, що залишилось, переглядає щораз їх і каже: «Не хватає мені їх, що там казати»

На світлинах у повному розквіті сил Максим, з дружиною, дітьми. Багато фото з друзями, різними знаменитостями, відомими боксерами, артистами. Тут і брати Кличко, і Узелков, і Усик, і Льюїс. Максим вів активний спосіб життя, займався любительським боксом. Був чемпіоном  Києва серед студентів. Закінчив авіаційний інститут, кіностудію Довженка.

— Він скрізь встигав, — каже його батько. — Трохи знімався на майданчиках,  і в Козятині брав участь у різних змаганнях, давав майстер-класи. На життя заробляв бізнесом, але більше за все він займався, як казала дружина, не роботою, не спортом, а дітьми. Щодня то в музей, то в цирк, то в театр, то на лижах, то в ліс…

Максиму було лише 33, його сину — 10, дружині — 36. Ще б жити і жити…

— Неможливо знайти слів, щоб хоч на краплю полегшити біль втрати, — каже Микола Комар. — Розумію, що діти не вмирають, вони стають янголами та дивляться на нас з небес. Однак смерть дітей — найбільш спустошливіша річ в світі. Світла і вічна пам’ять…

Читайте:

Відійшла у вічність директор опорного ліцею Козятина Олена Білянець

 

 

Додайте РІА Козятин до вибраних джерел в Google.