«Стався різкий та сильний удар, ми зрозуміли, що ситуація серйозна»

• «Залізну подяку» вручили козятинчанці Тетяні Жорноклей.

• Вона — старший стюард і разом із командою допомогла евакуюватися майже шести сотням пасажирів, які були на міжнародному рейсі «Інтерсіті+», що потрапив у аварію в квітні.

• Тоді під Браїловом тепловоз зіштовхнувся зі швидкісним поїздом

Козятинчанка Тетяна Жорноклей — старший стюард виробничого підрозділу «Швидкісне депо» філії «Пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Укрзалізниця». Разом із командою вона їздить на поїздах Hyundai Rotem, «Тарпан», Škoda, а також на п’ятивагонних складах, які виготовлені на Крюківському вагонобудівному заводі. Працюють на різних напрямках — це не лише українські міста, такі як Одеса, Львів, Дніпро, Харків, а й міжнародні рейси до Перемишля, що у Польщі.

Батьки Тетяни — також залізничники, хоча сама дівчина прийшла у цю сферу не одразу. Хоч і працювала спочатку в Козятинському локомотивному депо, зовсім скоро відчула, що це не її і вирішила піти у ресторанну сферу, тим більше, що вже мала фах «кухаря-кондитера», який здобула у нашому училищі. 

— Працювати кухарем у ресторанах мені подобалося, я отримала хороший досвід, але з часом зрозуміла, що мені не вистачає живого спілкування з людьми, — розповідає Тетяна. — Я дуже комунікабельна, люблю динаміку, нові знайомства та роботу в русі. Саме тому вирішила змінити напрямок і вступила до Чернівецького транспортного коледжу, де додатково закінчила курси провідника пасажирських вагонів.

Після коледжу Тетяна вступила до Українського державного університету залізничного транспорту у Харкові, а по завершенню навчання отримала пропозицію про роботу і стала стюардом у «Швидкісній компанії». Їздити у рейси на швидкісних поїздах козятинчанка почала у листопаді 2022 року, вже після початку повномасштабного вторгнення.

— У той період мене дуже надихнула робота залізничників: як вони організовували евакуації, допомагали людям, підтримували пасажирів і фактично тримали країну в русі в надзвичайно складний час, — каже Тетяна Жорноклей. — Це викликало в мене сильні емоції та повагу. Саме тоді я відчула мотивацію стати частиною цієї системи. Хотілося бути корисною, допомагати людям і долучитися до тієї важливої роботи, яку виконувала залізниця. Тому я прийшла в професію з дуже свідомим і патріотичним налаштуванням і можу сказати, що знайшла справу, яка мені дійсно подобається. 

Згодом Тетяна стала старшим стюардом і тепер керує поїзною бригадою під час рейсів. Ця робота вимагає бути постійно в русі — кожен рейс різний, має свою тривалість і ритм. Щомісяця потрібно «наїздити» норму годин. Додайте сюди ще й те, що депо «Швидкісної компанії» розташоване у Києві, тож Тетяні потрібно ще й добиратися до столиці, щоб потрапити на рейс.

— Інколи буває досить важко, часом ловлю себе на думці, що хочеться просто побути вдома кілька днів і відпочити, — зізнається Тетяна. — Але буває і навпаки — після тривалого перебування вдома вже з’являється бажання знову вийти на роботу і бути в русі. Я взагалі така людина, якій потрібна динаміка, дуже люблю подорожувати Україною і відкривати для себе нові місця, щось дивитися, відвідувати цікаві локації, культурні події і в цьому певний бонус моєї професії — я можу бачити різні міста не просто як турист. Словом, робота дуже цікава, але водночас і відповідальна. Вона завжди пов’язана з людьми, а люди бувають різні. Є дуже приємні, позитивні пасажири, а інколи трапляються й складні ситуації, особливо враховуючи загальний емоційний стан у нашій країні. Тому важливо вміти правильно комунікувати, знаходити підхід і за потреби допомогти людині. Крім того, українські пасажири досить вимогливі до сервісу і це нормально. Вони очікують високого рівня обслуговування і наше завдання як працівників — відповідати цим стандартам, робити поїздку комфортною та приємною для кожного пасажира. 

Та найбільший виклик для бортпровідника наразі — це забезпечити безпеку руху та пасажирів у поїзді, каже Тетяна. Адже повномасштабна війна триває, ворог часто атакує залізничну інфраструктуру, намагаються влучити навіть у рухомі склади, у зв’язку з чим залізниця прийняла рішення проводити евакуацію пасажирів у випадку загрози.

— Під час самої евакуації дуже важливо забезпечити порядок і безпеку людей, — продовжує залізничниця. — Пасажири реагують по-різному: спочатку можуть бути емоції чи нерозуміння ситуації, але коли люди виходять назовні і реально усвідомлюють рівень загрози, ставлення зазвичай змінюється. В таких умовах особливо важливо допомагати маломобільним пасажирам, людям з інвалідністю та дітям, а також контролювати процес евакуації, оскільки це залізнична інфраструктура з рухомими коліями, і необхідно уникнути будь-яких травм.

Часом трапляються й зовсім непередбачувані небезпечні ситуації, зовсім не пов’язані з повітряною тривогою. Одна з таких сталася 18 квітня. Того дня виникла аварія під Браїловом: тепловоз зіткнувся з поїздом «Інтерсіті+». Про цю подію писало чимало українських ЗМІ. На борту швидкісного поїзда перебувала Тетяна Жорноклей разом із командою.

— Це був звичайний міжнародний рейс до Перемишля, — згадує Тетяна. — Але вже після відправлення з Вінниці, під час слідування до станції Браїлів стався різкий та сильний удар. У той момент ми зрозуміли, що ситуація серйозна — у тамбурах повибивало щитки, вікна, в салоні миттєво почалася паніка серед пасажирів. Часу на роздуми не було взагалі. Ми одразу кинулися перевіряти поїзд, чи немає загоряння, чи всі цілі, і почали організовувати евакуацію. Людей виводили спочатку всередині поїзда, а потім уже на станцію. У когось були сльози, у когось панічні атаки — і ти просто в той момент розумієш, що маєш бути максимально спокійним за всіх, навіть якщо всередині шалена напруга. Ти просто не маєш права зупинитися чи розгубитися. 

На борту «Інтерсіті+» перебувало 576 пасажирів і лише п’ятеро членів бригади бортпровідників. Залізничникам потрібно було діяти максимально швидко і тримати ситуацію під контролем. Після проведення евакуації стюарди заспокоювали пасажирів, разом із ними чекали на заміну рухомого складу, організовували харчування та допомагали вирішити питання з пересадками.

— Найважливіше, що всі залишилися живі й неушкоджені і це, мабуть, головне відчуття, яке лишається після всього, — підсумовує Тетяна Жорноклей. — Вже пізніше, коли керівництво побачило, як злагоджено ми спрацювали в тій ситуації, нас відзначили «Залізною подякою». І для нас це не просто нагорода — це про команду, про відповідальність і про те, що ми зробили свою роботу так, як мали зробити, попри все. 

 

Читайте також:

«Стільки провів поїздів, що кілька разів можна обгорнути земну кулю»

«Мені завжди подобалося, там де є небезпека»

Газифікував весь район і зараз, на пенсії, досі ділиться безцінним досвідом

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.