Газифікував весь район і зараз, на пенсії, досі ділиться безцінним досвідом

Опорою та підтримкою для ювіляра Вячеславав Поліщука є його діти та онуки. На фото щасливий тато з доньками Оксаною та Ольгою

• Зварювальника Вячеслава Поліщука знають, мабуть, чи не у кожній домівці Козятинщини, де є газ. Адже він понад 30 років свого життя віддав газовій службі,  працював у часи активної газифікації Козятинського району.
• Вячеслав Поліщук вже давно на пенсії.
• 11 грудня йому виповниться 75. Але незважаючи на свій поважний вік, він і досі працює майстром у котельнях Козятина.

Вячеслав Поліщук родом з Іванківців, Житомирської області, Бердичівського району. У Козятин родина переїхала у 1955 році, коли сталося нещастя — згоріла їхня хата. Тут батьки Вячеслава купили стареньку хату біля вокзалу, потихенько її доробили і жили.

У розмові чоловік згадує молоді роки, важку працю, навчання. В юності працював у колгоспі. Потім вступив у Бердичівське училище на зварювальника. Пішов в армію, демобілізувався і влаштувався у Козятинське вагонне депо зварювальником. А  через рік розрахувався і пішов у колгосп «Дорбут».

— Тодішній керівник колгоспу згодом перейшов керівником у газконтору, і мене туди ж забрав — згадує Вячеслав Поліщук. — Там я і пропрацював понад 30 років… Починав зі зварювальника, потім був майстром обліку, старшим майстром, головним інженером. Брав участь в газифікації району. Вона активно розпочалася у 1982 році. Згодом отримав ліцензію, теж займався газифікацією. Ця професія дуже відповідальна. Оці всі врізки газу, які робилися до хатів, це все моя робота. І по селах, і по місту, і по підприємствах різних. Де якийсь газопровід будувався, я його врізав та і будував їх теж. Сам робив проекти, сам газифікував і сам здавав. Є що згадати. Звісно, завжди була небезпека, адже вся робота робиться під газом, а він горить. Було таке, що слюсар навіть підгорів трохи, допустив помилку. В мене такого, на щастя, не було, бо відповідально до цього ставився, контролював слюсарів, підказував. 

За словами Вячеслава Поліщука, під час активної газифікації газ підводили до кожної хати, у кожне село. Але, уявляєте, на Козятинщині і досі є населений пункт, в якому його немає. Він один на весь район. Це — Поличинці.

— Це єдине село, яке мали перевести на електроопалення. Як там зараз — не знаю, чи є в них електрика, чи палять у грубках. Тоді газ проводили за копійки, а зараз — треба мати мільйони. Важкі часи — монополія, корупція…

Відпрацювавши 37 років у газовій службі Вячеслав Поліщук пішов на пенсію, але без діла не сидить. Підпрацьовує у місцевих котельнях майстром. 

— Фізично, звісно, я вже не роблю, але десь щось треба підказати, дати цінну пораду — завжди допоможу.

10 років тому дружину Вячеслава здолала важка недуга. Тож він за нею доглядає. Зізнається, це нелегко, і роки беруть своє. Але щодня знаходить в собі сили. По-іншому — ніяк, бо півстоліття живуть укупці.

— Ми разом 52 роки, — каже чоловік. — Спочатку стався один інсульт, параліч руки, ноги. Потім трохи відійшла і повторний, потім ще один. Я відколи доглядаю за дружиною, то рік за два вважається. Це ось на тому тижні дали ліжко таке рухове, що регулюється і піднімається, то трохи легше.

Підтримкою і опорою для Вячеслава є його діти та онуки. Має сина і двох доньок. Вони живуть не біля нього, але намагаються щотижня приїздити і допомогати. Сина, щоправда, не бачив вже шість років. Він ще до війни виїхав працювати за кордон. До того майже два роки проходив пекло АТО.

Багатий Вячеслав і на онуків. В нього їх троє — два хлопчика (4 та 12 років) і дівчина. Їй 18.

—  А Богданчика, внука мого…похоронили в Козятині. Загинув на війні, — з болем в серці розповідає чоловік. — Богдан Поліщук, 26 років було. Три роки він воював. Ще з початку повномасштабного вторгнення заключив контракт. Отримав контузію, півроку був на реабілітації, полікувався і пішов знову. На Паску приїхав, сиділи, відзначили. 21 числа в нього День народження, а 28 —  загинув. Душа болить, велика втрата…

Поховали Богдана Поліщука на Алеї Слави центрального кладовища в Козятині.

• «Богдан був талісманом, якщо йшов побратимів визволяти, то знали, що виведе»

З любов'ю та повагою розповідають про тата доньки Ольга та Оксана. Кажуть, що більше татові, ніж мамині. Адже ще з дитинства він виконував всі їхні забаганки. Не приховують, був іноді суворим, але завжди справедливим, щедрим. І тоді, і зараз є для них надійною опорою, за що вони йому безмежно вдячні.

— До цих пір тато — наша найнадійніша людина. Скільки пам'ятаємо себе, і дитинство і юність, завжди відчували сильну підтримку, — кажуть доньки. — Він нам всім дав вищу освіту, кожному з нас допоміг з житлом, дав старт, як то кажуть. Завжди втішить мудрим словом, підставить батьківське плече, бо сильний, як особистість, завжди прислухається… Звісно, в свій час багато  працював, але, як тільки випадала вільна година, намагався провести її разом з сім’єю. Пригадуємо наш відпочинок на природі, любили ось так виїздити і рибалити. Це для нас було таке захоплення!

Не зважаючи на те, що сестри живуть не в одному місті з батьками, намагаються приїздити щотижня. То одна приїде, то інша. Адже розуміють, як важко їм зараз і як важлива їхня підтримка.

— Ми татові дуже вдячні за те, що він з мамою весь цей час, 10 років біля неї. Надзвичайно приємно дивитися на те, як через стільки років батьки зберегли повагу один до одного. Ми вклоняємося перед ним як діти.

Оксана та Ольга розповідають, що надихаються батьковою силою та вмінням тримати себе в тонусі та йти далі, крізь труднощі та втому.

— Тато нам казав: «Як би не було важко, завжди шукати вихід і йти далі», — розповідають доньки Вячеслава Поліщука. —  Він постійно чимось зайнятий,  працює, в нього є садок. За що не візьметься, все вміє, все зробить, все відремонтує — має золоті руки. І користуючись нагодою хочемо від щиро серця його привітати з 75-річчям. Побажати, звісно, міцного здоров’я, щоб він насолоджувався внуками. Ми би хотіли, щоб він був якнайдовше з нами, і відчувати себе поруч ще маленькими, відчувати батьківське тепло, його безмежну любов. Для нас кращого батька не може бути, а для внуків — кращого дідуся, вони переймають від нього найкращі якості.

Читайте:

Глухівці, Самгородок і Махнівка попереду, Козятин трохи відстає

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.