Пам'ятаємо: минає рік, як ворожа ракета вбила козятинського залізничника В'ячеслава Франчука

Анастасія Квітка

Рік тому, 25 квітня 2022 року у Козятині на залізниці влучили у тягову підстанцію.
Внаслідок цієї ворожої атаки загинуло п’ять осіб, серед яких і козятинчанин, черговий по підстанції В’ячеслав Франчук. Йому було лише 36. Ще 18 осіб — поранені
Пам'ятаємо!

Згадаємо — ранок 25 квітня 2022 року розпочався з повітряної тривоги. То був другий день світлого свята Великодня і для козятинчан він став трагічним. О 6.56 завила перша тривожна сирена. Через годину у нашій громаді вона пролунала вдруге, але не на відбій, хоча багато людей сприйняли це саме так. Через кілька хвилин в небі щось загуло та засвистіло і … вибух. А потім ще один. То була ворожа російська ракета, яка вцілила у тягову підстанцію на залізниці поблизу Козятина. Після цього завили сирени пожежних машин та автівок швидкої медичної допомоги. Їх було багато.

Як виявилося пізніше, під ракетний обстріл потрапило дві залізничні станції на Вінниччині — Козятинська та Жмеринська. В той злощасний день рашисти обстріляли 5 залізничних підстанцій по Центральній та Західній Україні.

Відео дня

Про ракетний обстріл, який стався в нашому місті на другий день Великодніх свят, у громаді згадують з жахом. Загинули люди і наш земляк в тому числі. Яким був В’ячеслав Франчук, розповіли його батьки

27 квітня біля будинку Франчуків було багатолюдно. Рідні, сусіди і хто знав В’ячеслава зібралися, щоб провести його у останню дорогу. Спочатку траурна процесія рушила на центральну площу міста, де й відбувся скорботний мітинг за жертвою російської агресії. В’ячеслава Франчука поховали на алеї слави сільського кладовища

«Брате, ти став дядьком і так — в тебе ще один племінник»

Сестра В'ячеслава Марина Коротинська написала пост-пам'яті

Цитуємо його

«Рік... з однієї сторони наче було вчора, а з іншої — стільки всього, брате, відбулося за цей час. Війна ще йде. А ми сподівалися, що до літа, до осені, до весни і переможний клич, а ні віримо, що знову до літа і ще трішечки. Так склалося, що всі троє були ми в епіцентрах вибуху, Вероніка перша, ти — 25.04.2022 і я 14.07 у нас у Вінниці, що сказати — моторошно, мав бути мій передостанній день перед декретною відпусткою, став останнім, але все обійшлося. Не можу стверджувати, що уявляю, як було з тобою, які були думки і чи були вони взагалі. Тим не менш, вітаю, брате, ти став дядьком і так) в тебе ще один племінник, ось тільки для Андрія з Дашею ти був як брат, а для Давидика — дядечко. В п'ятницю збиралися, згадували історії з тобою, твої перли, твої роботящі руки, захоплення, бажання. Дякуємо, що був з нами, дякуємо, що є з нами... любимо тебе, де б ми і ти не були»