Війна забирає найкращих. В’ячеслава Франчука поховали на алеї слави сільського кладовища

• В середу, 27 квітня біля будинку Франчуків було багатолюдно. Рідні, сусіди і хто знав В’ячеслава зібралися, щоб провести його у останню дорогу.
• Спочатку траурна процесія рушила на центральну площу міста, де й відбувся скорботний мітинг за жертвою російської агресії.

На площі міста також було багатолюдно. З гучномовців доносилась траурна мелодія, люди тримали в руках живі квіти запитували один одного, чому війна забирає найкращих. Коли музика затихла, ведуча мітингу оголосила хронологію подій, як загинув залізничник В’ячеслав Франчук

У 8.00 він заступив на чергування, а у 8.15 з інтервалом декілька секунд у приміщення, де він працював влучило дві ворожі ракети. Масштаб руйнувань на електропідстанції був настільки великий, що тіло нашого земляка відкопали з завалу пізно вечором.

Першими на процесії виступили настоятель храму святого Іллі благочинний отець Роман Масира та протоієрей Василь Влізло, настоятель храму Покрови пресвятої Богородиці. Вони провели за загиблим заупокійну молитву.

Потім слово взяла секретар міської ради Тетяна Римша. Вона повідомила, що особисто не знала Вячеслава. Тільки за ці дні вона дізналася, що війна забрала людину, яка користувалася великою повагою в сім’ї на роботі і у суспільстві. Від близьких людей В’ячеслава вона дізналася, що він з дружиною мали багато планів на майбутнє, а люди його любили тому, що він був добрим не на словах, а в душі.

Головний інженер Козятинської дистанції електропостачання розповів, що Вячеслав Франчук прийшов працювати в дистанцію електропостачання на посаду механіка-електрика після того, як закінчив Харківський інститут залізничного транспорту. З самого початку своєї трудової діяльності він проявив себе, як працівник на якого можна покластися і для якого немає чогось неможливого.

В своєму виступ не стримала сліз трагедії перша вчителька В’ячеслава Тетяна Матвійчук. Вона пам’ятає його з першого дня, як батьки привели його у перший клас школи № 4. Він з самого дитинства був прикладом для інших учнів. У нього було багато планів і один з них — привести у рідну йому школу своїх сина Олександра та дочку Лілію. В іншій ситуації класний керівник сказала б за свого чудового учня багато хорошого, тільки біль у серці не дав їй сказати того, що вона планувала сказати.

Після виступу першої вчительки В’ячеслава знов стала звучати скорботна музика і настала мить прощання. Першими схилили свої голови його мама Валентина, батько Микола, дружина Юлія, мама-теща Таїса. Потім віддали шану жертві ймовірно авіаудару близькі і далекі родичі, друзі і знайомі загиблого. Дванадцятирічного Олександра та 8-ми річну Лілію на площу не брали. Вони настільки батька любили, що у них була істерика. Тож в останню дорогу любого татуся вони провели на скільки витримував дитячий організм.

З площі траурна процесія пішла в сторону сільського кладовища. Поховали В’ячеслава Франчука на алеї слави.

Вже після погребіння люди помітили, що в траурній процесії взяли участь велика кількість автівок таксі. Як сказали нам знайомі таксистів, то була дань пам’яті за Славіком, як назвали вони його. Адже від народження В’ячеслав не тільки мав своє добре серце, а й добре розбирався в серцях залізних коней таксистів. 

— Хороших майстрів роботи двигунів автотранспорту є багато та щоб розбиратися до тонкощів роботи двигуна В’ячеслав, мабуть, був один, —  сказали вони, прощаючись з своїм кумиром.

 

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.