«Прошу підтримати петицію. Не можна його забувати»

Загиблому військовослужбовцю Сергію Александрову з Кашперівки просять надати звання Героя України. Відповідну петицію на сайті президента розмістила Анастасія Шубініна.

Сергій Александров народився 27 березня 1996 року в селі Кашперівка Козятинського району. Був єдиною дитиною в сім'ї. Був спокійним і доброзичливим хлопцем, будував плани на життя, з дитинства мріяв про військову службу.  

— У нас в родині не було військових. Але Сергій змалечку хотів обрати саме цю професію. Йому подобалася форма і мужність військових, він дуже цього прагнув, готувався, займався боксом. Ми відмовляли його. Казали: давай підеш у вінницький педагогічний коледж на фізвиховання, а далі видно буде. Сподівалися, що поки буде вчитися — забуде про військо, — згадує мама воїна, пані Олена.  

Після коледжу Сергій вступив в Київський педагогічний університет імені Драгоманова і успішно здобув вищу освіту. Після закінчення працював, їздив за кордон на заробітки, але повернувся. 

В той час у Києві був набір у Державну службу охорони. Там відбирали здорових, високих хлопців. Сергій підходив за всіма параметрами, але треба було мати військовий квиток, пройти строкову службу. 

За кілька місяців до повномасштабного вторгнення, першого грудня 2021 року Сергій пішов в армію. Після навчання його направили до 28-ої окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу військової частини А 0666 на посаду снайпера.

 Велика війна застала Сергія в Одесі. 

— Дуже хвилювалися за нього. Але він казав, що багато роботи, немає коли телефонувати, — згадує ті тривожні дні пані Олена, — На початку березня підписав контракт. Ми просили його не підписувати, думали, шо скоро все закінчиться. Але підписав…

У липні 22-го Сергія Указом Президента України нагородили відзнакою «За оборону України». За час служби він з побратимами боронив Миколаїв, Бахмут, Часів Яр, Краматорськ… У 2024 році пройшов навчання на сапера у Львові.

— Син дуже мало розповідав про службу. Знали тільки коли кудись переїжджав. Завжди заспокоював, казав, щоб не хвилювалися, все добре, просто не може часто дзвонити. Частіше писав, ніж дзвонив.

Востаннє у відпустку приїжджав у вересні 2024 року. Але спочатку поїхав до дівчини в Івано-Франківськ, а потім — додому. Вони чотири роки зустрічалися, але так і не познайомив її з батьками.

— Я вже казала, привіз би нам невістку. А він все казав, що ще не пора. Війна іде. Планував одружитися. Але пізніше. З дівчиною познайомилися вже на похороні…

Сергій отримав важке поранення, коли їхав з побратимами на завдання. В них влучив дрон. Сина швидко евакуювали. Відвезли у Дніпро. 28 січня це трапилося, а 30 він помер. Я не знаю, як далі жити…, — мама Героя на якусь мить замовкає, переводить подих і продовжує, — Нещодавно до мене прийшла сусідка, каже: я написала петицію на присвоєння Сергію звання Героя України. Ви не будете проти? Чого ж проти…Сина це не поверне, але хай буде…

Сусідка Александрових, Анастасія Шубініна — кума Сергія. Він хрестив її донечку.

— Мій чоловік дружив з Сергієм з самого дитинства. І в дорослому віці підтримували дружні стосунки. Він до нас приходив, ми до нього. А коли у нас народилася Віталінка — попросили його бути хресним, — розповідає Анастасія, — 

— Він для нас рідна людина. І він Герой. Я написала петицію, щоб підтримати батьків і щоб люди знали, що він став на захист всіх нас і загинув за нас. Щоб пам'ятали його. Підтримайте петицію. Поставте свій підпис за посиланням

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.